В умовах, коли вся країна докладає зусиль для перемоги, від кожного громадянина очікується виконання свого обов’язку. Але що відбувається, коли обов’язок військовий входить у прямий конфлікт з обов’язком адміністративним? Нещодавня постанова Соборного районного суду міста Дніпра від 04 червня 2025 року у справі № 201/5298/25 дає тривожну відповідь, демонструючи небезпечний відрив формальної логіки від реалій воєнного часу.

Йдеться про притягнення до адміністративної відповідальності Максима Голосного, керівника політичної партії «Україна без олігархів». Суть звинувачень, висунутих Національним агентством з питань запобігання корупції (НАЗК), полягала у двох пунктах:

1. Несвоєчасне подання звіту партії за ІІІ квартал 2024 року (подано 26.11.2024 замість належного 11.11.2024).
2. Невідображення у звітах за I-III квартали 2024 року відомостей про безоплатне користування приміщенням, що вважається внеском.

Відповідальність за це передбачена ст. 212-21 КУпАП8888. Здавалося б, звичайна адміністративна справа. Але диявол, як завжди, у деталях.

«Міг надіслати заяву — міг і звіт»

Найважливішим аспектом справи є позиція самого Максима Голосного. У своїх запереченнях, надісланих до суду, він просив закрити провадження, прямо вказавши причину — перебування на військовій службі, що унеможливило вчасне подання звітності.

Це пояснення — не просто відмовка. Це повідомлення державному органу про пріоритет обов’язків: захист держави стоїть вище за подання паперової звітності.

Однак реакція суду вражає своїм формалізмом. Суд не прийняв доводи Голосного. Чому? Аргументація суду зводиться до двох пунктів:

1. Відповідач «не надав грунтованих пояснень і доказів об’єктивної неможливості» подати звіт.
2. І головне: Голосний надіслав до суду «чисельні заяви і заперечення» через систему «Електронний суд». Це, на думку суду, «дає підстави… вважати, що він має доступ до мережі Інтернет, міг завчасно подати звіт Партії та відобразити у ньому повну інформацію».

Суд навіть окремо зауважив, що Голосний не надав доказів перебування «в зоні бойових дій станом на 11 листопада 2024 року».

Уявімо на хвилину цю логіку. Суддя прирівнює можливість написати з телефону коротке заперечення в системі «Електронний суд» до повноцінного процесу збору даних, заповнення складних форм фінансового звіту політичної партії та його подання з кваліфікованим електронним підписом. Це все — в умовах військової служби, яка сама по собі є обставиною непереборної сили.

Вимагати від солдата, який перебуває у підпорядкуванні командування, докази його місцезнаходження у конкретний день для подання адмінзвіту — це вже не просто формалізм, це абсурд.

Що робить цю ситуацію ще більш абсурдною, так це її системність. Це не поодинокий випадок, не прикра помилка. За наявною інформацією, це вже ШОСТИЙ (!) випадок притягнення Голосного до відповідальності за подібні «порушення» лише за цей рік. Створюється враження, що ми спостерігаємо не за спробою встановити справедливість, а за цілеспрямованою кампанією з переслідування. Коли суд раз за разом ігнорує ключову обставину — військову службу — і механічно штампує штрафи, це перестає бути правосуддям і перетворюється на інструмент тиску.

Які принципи правосуддя порушено?

Це рішення, хоч і виглядає формально законним (суддя послався на норми КУпАП та Закону «Про політичні партії в Україні»), по суті руйнує фундаментальні засади судової влади.

1. Верховенство права

Верховенство права — це не лише сліпе слідування букві закону, але й дотримання його духу, принципів справедливості та розумності. Закон не є самоціллю. Суд мав би застосувати норми КУпАП з урахуванням виняткових обставин — воєнного стану та несення відповідачем військової служби. Замість цього, суд обрав шлях найменшого спротиву, проігнорувавши реальний контекст.

2. Доступ до правосуддя та рівність сторін

Хоча Голосний і зміг подати заяву про розгляд справи без нього, він фактично був позбавлений можливості повноцінно захищати себе. Сторона обвинувачення (НАЗК) мала повний апарат для підготовки своєї позиції. Відповідач, перебуваючи на службі, очевидно не мав «рівних можливостей» (принцип рівності сторін) для збору доказів на свій захист (наприклад, довідки про перебування у конкретній точці 11 листопада).

3. Всебічне, повне і об’єктивне з’ясування обставин

Суд сам цитує статтю 245 КУпАП, яка вимагає «всебічне, повне і об’єктивне з’ясування обставин кожної справи». Але чи можна назвати з’ясування «повним», якщо ключова обставина — військова служба — була відкинута на підставі припущення, що «доступ до інтернету дорівнює можливості подати фінзвіт»? Суд не зробив жодної спроби реально оцінити, що означає несення служби, а просто переклав весь тягар доказування «об’єктивної неможливості» на самого солдата.

Порушення у застосуванні норм

Аналізуючи текст рішення, можна виділити не стільки прямі порушення законів, скільки їх вкрай упереджене та формалістичне тлумачення, що межує з порушенням.

1. Неврахування пом’якшуючих обставин (ст. 33 КУпАП). Суд стверджує, що при накладенні стягнення враховує «особу порушника… обставини, що пом’якшують… відповідальність». Однак у рішенні немає жодного слова про те, як саме була врахована військова служба відповідача. Ця обставина була просто відкинута як необґрунтована, а не врахована при визначенні покарання.
2. Ігнорування суті ст. 245 КУпАП (Завдання провадження). Як зазначено вище, суд процитував цю статтю, але не виконав її. Об’єктивне з’ясування вимагало б як мінімум критичної оцінки можливостей військовослужбовця, а не просто констатації факту наявності інтернет-зв’язку.
3. Ігнорування обставин крайньої необхідності (ст. 18 КУпАП) або об’єктивної неможливості. Хоча суд не посилається на цю статтю, несення військової служби під час повномасштабної війни для усунення небезпеки, що загрожує державі, є класичним прикладом обставин, які виключають адміністративну відповідальність за формальні проступки.

У результаті суд визнав Голосного винним та наклав штраф у розмірі 5100 грн плюс судовий збір. Це рішення — не про справедливість. Це про те, як бюрократична машина, не бажаючи враховувати реалії життя, перетворює захисника держави на порушника через адміністративну дрібницю. Це той випадок, коли формалізм перемагає здоровий глузд і саму суть правосуддя.