Міхал Козак, політичний аналітик, кореспондент Національного банку Польщі в Україні, нагадав причину, з якої Польща ввела мораторій на продаж землі сільськогосподарського призначення.

«В Польщі добігає завершення дія закону, що обмежує продаж землі іноземним громадянам. Продовжити його уряд не може через зобов’язання, взятих державою при вступі до ЄС. Тому ми змушені були створити такі умови, які фактично закривають цей ринок перед іноземцями, юридично не обмежуючи можливість здійснення угоди.

Чому було прийнято таке рішення? Ми добре пам’ятаємо, що трапилося з ринком нерухомості в Польщі, коли його відкрили для іноземців. Якщо в 2004 після вступу в ЄС, квадратний метр у Варшаві коштував 2000-2500 злотих, то буквально за 2-3 роки, використовуючи дешеві європейські кредити, іноземні спекулянти накрутили ціни в кілька разів, до 10000 злотих.

Як наслідок, більшість звичайних поляків більше не могли дозволити собі власне житло. Деякі змушені були взяти кредит на 40 років. Після кризи 2008 року ціни нерухомість впали, але ті, хто встиг купити нерухомість за найвищу ціну, так і залишилися на кредитному гачку на десятиліття!

Цей урок показав нам, що спекулятивний ринок – це погано. Дана ситуація загрожувала і землі. Уряд почав побоюватися, що сільського господарства в Польщі не залишиться взагалі. До вступу в ЄС Польща була однією з найбільших виробників цукру та цукрових буряків. Після відкриття ринку, кооперативи з переробки цукрових буряків були викуплені німецьким бізнесом і вирізані на метал. Це призвело до того, що зараз цукрові буряки в Польщі взагалі не вирощується – немає заводів з його переробки. У свій час в магазинах взагалі не було польського цукру, зате був привізною німецький, за ціною в 2-2,5 вище ніж в Німеччині! При польських зарплатах, які в 3 рази нижче німецьких.

Тепер уявите собі ситуацію, яка могла статися в сільському господарстві. Сюди заходить західноєвропейська компанія, у якій є можливість отримання доступного кредиту, і скуповує землю. Вона може нічого тут не вирощувати взагалі – тримати в бур’янах, їй все одно це цікаво. Але на польському ринку продавати те, що виростила у себе. Нам такий підхід відомий з досвіду з цукровим буряком. Чому б той же саме не зробити з польськими яблучними садами – просто вирізати їх і поставляти сюди яблука із західної Європи. А краще відразу – яблучний сік або джем. Уявіть собі можливості ціноутворення для такого монополіста, адже ціну можна було б призначати практично будь-яку. Так працює майже весь бізнес, і не важливо – європейський чи російський.

Українці платять подвійну-потрійну ціну за товари, які не виробляються локально. Досить згадати, що безліч заводів, в тому числі в Дніпропетровській області, були викуплені росіянами і вирізані на метал, щоб звільнити ринок для своєї продукції.

Але на відміну від України, Польща швидко вивчила урок подібної «лібералізації» і зупинила цей процес. Були прийняті закони, якими земельний ринок закритий для іноземних покупців і зроблений упор на розвиток власного сільського господарства і переробної галузі. Іншими словами, був прийнятий такий формат сільського господарства, який дає економічно розвиватися країні і забезпечувати зайнятість на селі.»

Вячеслав Горобець