Повертаючись з подорожі, проїжджав через Єлизаветівку. Згадалася Польща. Єлизаветівка – чудове місце, але до блакитного озера – шлагбауми, платний прохід (окрім єлизаветівців), незаконна забудова та торгівля. Кращі земельні ділянки на березі та у лісі – роздані.

До речі, впорядкувати діяльність на блакитному озері Голосний намагається з 2011 року. Тоді разом з ним та за підтримки «Козацтва запорозького» ми провели першу акцію, намагаючись привернути увагу правоохоронних органів до свавілля, яке тут відбувалося. Але кримінальну справу тоді відкрили на мене за те, що я проїхав на територію «на каву» на БРДМ, не помітивши шлагбаумів. А торгівля та забудова, не зважаючи на численні скарги до поліції, прокуратури, СБУ та губернаторів, починаючи з Вілкула, як тривала, так і триває.

Попередня влада вважала головним своїм обов’язком роздавати землю. І так не тільки в Єлизаветівці – скрізь. Наразі земля роздана, гроші – проїли. Як поповнювати бюджет – ідей немає. Єлизаветівка – найбагатше село району лише завдяки великим підприємствам, які розташовані на її території (та до речі створюють неабияке екологічне навантаження). Від них надходять податки та соціальні внески. Але те, який потенціал втрачено через недолугість пострадянських «ефективних менеджерів» в керівництві села – вражає.

На фото – набережна Вісли у Варшаві, найкраща комерційна земля біля Старого Міста. Дуже нагадує Дніпро, з Нового мосту. Йде забудова набережної – її облаштовують для туристів. Незабаром тут відкриються різноманітні кафешки, ресторани та інші розважальні заклади. Все як у нас. За винятком одного – ЦЕ НЕ ПРИВАТНА ВЛАСНІСТЬ. Майданчики під кафе облаштовують за рахунок муніципалітету, щоб у майбутньому здавати їх в оренду підприємцям, кошти з якої будуть поповнювати БЮДЖЕТ!
А тепер порівняйте з Дніпром або Єлизаветівкою, або Піщанкою. Виділити за відкат кращі земельні ділянки на набережній у приватну власність “любим друзям” ДОВІЧНО і отримувати у бюджет копійки податку на землю.

У сільських рад скрізь по Україні не вистачило розуму, щоб залишити кращі земельні ділянки в комунальної власності, побудувати туристичну або комерційну інфраструктуру для надання в оренду та отримання в 100-1000 раз більшого прибутку безпосередньо в бюджет, замість мізерного земельного податку!

Чомусь вважається що «влада» – це якісь інші люди, з іншої планети. «Бізнес усе зробить краще». Вибачте, а що заважає наймати людей до виконавчої влади зі здібностями, як у бізнесі? Щоб вони могли заробляти для себе і для громади, покращуючи життя людей?

Я постійно кажу, що населений пункт – це велика корпорація. Є рада директорів (депутати). Є голова правління. А акціонерами виступають усі мешканці, які від діяльності керівництва отримують (або не отримують) прибуток та соціальні блага. Керівництво населеним пунктом – це керівництво великою корпорацією з бюджетом та широким колом вигодонабувачів. Але чомусь вважається що принципи найму людей тут можуть бути інші – без досвіду, без освіти, без досягнень у відповідній сфері, без ідей розвитку і навіть без знання законів та Конституції!

Мораторій, за який виступає Голосний, до речі, вже 3 роки діє на території Єлизаветівки. Його позиція – поки не будуть встановлені межі, поки не буде впорядкована земля та комунальна власність громади, поки всі користувачі належним чином не будуть сплачуватися податки – ніякого виділення землі і тим більше продажу!

На загальнодержавному рівні його позиція схожа: ми втратили величезний шмат території країни – Крим та частину Донбасу. В той час коли патріоти проливають кров за повернення нашої землі, дехто в тилу збирається її продавати! Ніякого продажу землі до повернення втрачених територій, до забезпечення кожного громадянина земельною ділянкою згідно земельного кодексу та Конституції і вирішення питання «ринку землі» на загальнонаціональному референдумі! Ми не навчилися користуватися тим, що нам належить, але вже збираємось все розпродати. «Земля – вичерпний ресурс. Бог її більше не створює. Як можна продавати те, що безкоштовно передали нам наші предки, змушуючи наступні покоління українців народжуватися на землі, яка їм більше не належить?» – говорить Голосний.

Для чого я все це пишу? Нам, як акціонерам-вигодонабувачам, дуже важливо переосмислити, хто буде керувати нашими населеними пунктами, країною, та які вимоги ми повинні висувати до них. Усвідомити що все – земля, надра, комунальна інфраструктура – це НАША власність. Її не можна продавати і тим більше – дарувати будь кому! Треба лише найняти людей, які в інтересах громади будуть професійно здійснюватися управління цією власністю. Від цього і залежить і наш добробут, і наше майбутнє.

Вячеслав Горобець