З 2010 по 2014 рік окремими народними депутатами Верховної Ради України систематично проштовхувалася ідея впровадження полювання в тих чи інших об’єктах природно-заповідного фонду (ПЗФ) України під тим чи іншим «соусом» (законопроекти №7288 від 22.10.2010 р., № 7421 від 02.12.2010 р., № 8405 від 19.04.2011 р., № 2286 від 13.02.2013 р., №2286-д від12.03.2013 р., №1427 від 11.12.2014 р.).

Всі ці наміри, звичайно, дивували своїм цинізмом. Але не дивлячись на всілякі висмоктані з пальця аргументи про мисливський туризм, регулювання чисельності або селекційний відбір всім було зрозуміло, що депутати-мисливці просто намагались підганяти законодавство під себе, тому чекати якогось «гуманізму» від таких осіб було не варто. На щастя, всі ці спроби зазнали фіаско через послідовну та злагоджену позицію вчених, представників громадських екологічних організацій та відповідальних членів Комітету Верховної Ради з екологічної політики.

Проте, виявилось, що межа цинізму ще не перейдена. В 2015 році з’ясувалося, що окремі працівники науки теж можуть лобіювати полювання в деяких об’єктах ПЗФ, а точніше в національних природних парках (НПП). Про це свідчить публікація начальника відділу науки НПП «Нижньосульський» Миколи Клестова. Немає сенсу перераховувати негативний вплив полювання на екосистему, оскільки автор цієї пропозиції скоріш за все знає це не гірше за інших екологів. Тут питання дещо складніше та принциповіше, але про все по порядку…

Перше, що кидається в очі при аналізі тексту це лексика. Зазвичай, екологи називають тварин тваринами, а рослини рослинами. Якщо еколог переходить на суху юридичну мову, то доводиться використовувати й більш сухі терміни, на кшталт «об’єкт рослинного/тваринного світу». Проте, дуже дивно, коли співробітник природоохоронної установи відноситься до тварин як до речей або корисних копалин і каже що вони навіть не об’єкти, а «ресурси …запаси мисливської дичини», які «довгий час планово використовувались».

Що стосується головного аргументу для чого це потрібно, то він простий як двері. Виявляється, що «…До негативних сторін заборони полювання відносяться ускладнення відносин НПП з місцевими громадами та мисливськими організаціями. Більшість місцевих громад негативно ставляться до створення НПП саме із-за того, що з його організацією було заборонено полювання на водно-болотну дичину, яким традиційно займалась значна частина чоловічого населення регіону… В цілому, не визначеність питання з ділянками, які до створення НПП використовувались мисливськими організаціями, дуже заважають, якщо не унеможливлюють, встановленню нормальних взаємовідношень між природоохоронними установами і мисливськими організаціями.

Отже, висновок дуже простий. Щоб не морочити голову з охороною тварин від незаконного полювання простіше це полювання узаконити. Тобто, завданням НПП має стати не піклування про природу та право всіх громадян на здорове довкілля, а піклування про місцевих мисливців, які обурені. В такому випадку є універсальний рецепт позбутися всіх конфліктів між місцевими мешканцями та об’єктами ПЗФ – скасувати їх та просто розділити за методом Поліграфа Поліграфовича Шарікова з відомого твору М. Булгакова. Якщо запропнувати місцевому населенню розпаювати будь-який НПП на локальному референдумі, пообіцявши кожному по 5-10 га земель, то немає жодних сумнівів, що переважна більшість підтримає таку ідею. Отже, сьогодні дозволимо полювання, завтра джипінг, післязавтра суцільні рубки, запіслязавтра посадку кукурудзи і що? Це буде НПП?! Звичайно, земельне питання було, є та залишиться найбільш гострим в природоохоронній сфері. Проте, запропоновані шляхи вирішення нагадують епізод з відомої гайдаївської кінокомедії, де цар Іван Васильович дуже просто розв’язував питання конфлікту щодо Кемської волості, запропонувавши її просто віддати.

Однак, не дивлячись на реальну складність земельного питання може все ж таки краще розглядати зовсім інші шляхи? Спочатку варто нагадати, що президентом України підписана стратегія сталого розвитку України «Україна-2020». Ця стратегія сира та недопрацьована, але вона існує. Там чорним по білому написано, що охорона навколишнього природного середовища відноситься до вектору безпеки держави. Підкреслюю не використання «природних ресурсів» і не полювання, а охорона природи є складовою частиною національної безпеки.

По-друге. В цьому році фахівці ФЛЕГ написали роботу в якій аналізується мисливське законодавство наших найближчих сусідів по ЄС і робляться відповідні висновки щодо наших нормативно-правових актів. Не дивлячись на певні вади вітчизняного законодавства, автори все ж таки дають цікавий висновок: «Стаття 1 Закону «Про мисливське господарство та полювання» стверджує, що одним з основних завдань мисливського господарства є охорона диких тварин, що, на практиці, означає підпорядкування мисливських законів принципам охорони навколишнього середовища» (Аналіз законодавчої бази і практики ведення мисливського господарства деяких країн Європейського Союзу. М.О. Мироненко, А.Т. Башта, Р.І. Новіков, О.І. Станкевич-Волосянчук, О.Р. Проців, І.В. Делеган, В.Р. Бурмас, І.В. Гуль, І.М. Шеремет, Д.Ю.Карабчук. 2015).

Отже, висновок з цього простий: пріоритет охорони над полюванням, а значить спірне користування має бути вирішено на користь національних парків, а не на користь мисливців. Це важко? Безумовно важко. Але давайте тоді об’єднувати зусилля адміністрацій національних парків, науковців, громадських природоохоронних організацій, Міністерства екології, парламенту та місцевих мешканців, які не підтримують пропозиції мисливців. Маємо звикати до верховенства права та пріоритетів більшості над меншістю.

По-третє, автор користуюється такими розмитими поняттями як «більшість місцевих громад», «значна частина чоловічого населення регіону». Що таке більшість і що таке значна частина?! Чому акцентується увага на чоловічій частині населення? Чи може заодно пропонується скасувати право голосу жінкам? Якщо ж говорити про ставлення населення України до полювання мовою фактів, то тут є конкретні цифри. Фонд «Демократичні ініціативи» та соціологічна служба Центру Разумкова провели опитування щодо полювання в липні 2015 року згідно до якого більшість населення України ставиться до полювання або негативно (36,5%) або байдуже (36%). А якщо автор акцентує увагу на гендерному питанні, то варто додати, що серед жінок цей негативний відсоток сягає 44 %. Загалом позитивно до полювання ставляться лише 21% українців, з яких 3% самі належать до мисливців. Тому виникає питання, чому меншість має нав’язувати свою волю більшості? Чому інтереси мисливців мають більший пріоритет ніж інтереси інших людей, в тому числі відвідувачів національних парків?

Хотілося б також нагадати, що в якості мисливських угідь використовується близько 80% території країни, а площа природних та біосферних заповідників й національних парків ледь дотягує до 2%. Чому ми маємо ще більше розширювати площу і так величезних мисливських угідь і фактично перетворювати мізерний ПЗФ на фікцію? Лише тому, що мисливці, вибивши тварин усюди, тепер хочуть стріляти там, де поки що не вибили? Може тому, що не хочуть займатись мисливським господарством, а бажають просто прийти на готовеньке? Ми збираємось йти в Європу чи в Африку, бо в Африці дійсно дозволене полювання в національних парках, в той час як в сусідній Польщі, на яку ми так часто рівняємось при проведенні реформ, полювання в національних парках «огульно» заборонене. «В Польщі діє суто державна мисливська охорона. Вона наділена більшими правами, ніж поліція, прокуратура чи інші правоохоронні органи. Забезпечені транспортом (позашляховиками), засобами нічного бачення, зброєю та іншою сучасною амуніцією. Мають дозвіл на огляд без санкції суду чи прокурора, будь-якої приватної чи державної установи, житлового приміщення, автомобіля чи будь-якого іншого об’єкту» (Аналіз законодавчої бази… М.О. Мироненко, А.Т. Башта, Р.І. Новіков та інш.). При цьому не можна порівнювати культуру полювання в Польщі та в Україні. В Україні вона по суті відсутня декілька десятиліть. В Польщі людина, яка хоче стати мисливцем, має рік навчатись та здати три іспити (В Словаччині навчання триває 2 роки!). Тобто легше отримати посвідчення водія, ніж стати мисливцем.

Автор дуже хвилюється з приводу того, що «на території НПП «Нижньосульский» зосереджені значні запаси окремих видів мисливських тварин, які в останні роки практично не використовуються. Наслідком цього є надмірна, не контрольована концентрація кабанів, єнотоподібних собак та лисиць, що шкодить екосистемам НПП, а також може призвести до виникнення небезпечних епізоотій, в тому числі сказу та африканської чуми».

Отже, замість того, щоб вирішувати питання охорони природи, автор пропонує природохоронцям думати про успіхи або невдачі власників свиноферм, а лікувати сказ не засобами вакцинації, а за допомогою рушниць. Більше того, навіть якщо такі проблеми дійсно мають місце, то виникає питання, а чому саме мисливці мають їх вирішувати? Вони що, більш освічені ніж біологи чи ветеринари в цих питаннях? Вибачте, але при нинішній культурі полювання пускати мисливців для реалізації таких заходів в НПП це все одно, що найняти алкоголіка продавцем у крамницю спиртних напоїв

Як висновок автором пропонується наступне. «НПП має бути надано право самостійно визначатись з доцільністю проведення полювання на власних територіях, або регулюванням чисельності окремих видів тварин іншими засобами. Відновлення полювання в межах НПП може бути реалізовано після відміни заборони полювання Верховною Радою…».

Прокоментувати вищенаведені аргументи можна наступним чином. Три роки тому керівництво держави по суті знищило більш-менш ефективну екологічну політику, децентралізувавши Міністерство екології. Тепер ми маємо 25 екологічних департаментів при обласних адміністраціях, які, по суті, ніхто не координує в межах країни. Наслідком цих дій став Льодовиковий період в заповідній справі з 2012 р. Тепер автор пропонує провести ще одну децентралізацію – дозволити національним природним паркам робити те, що захочеться їхнім адміністраціям. При нинішній ситуації це призведе до остаточного хаосу та безладу.

Сучасні тенденції в природоохоронній сфері демонструють, що полювання як таке стає архаїзмом, з яким просто поки що доводиться миритись, так само як доводиться миритись з тютюнопалінням, хоча всі знають про його шкоду. Але нікому й в голову не прийде послабити законодавства щодо цигарок і зробити крок назад. Теж саме стосується й полювання. Його можна тільки зменшувати та обмежувати, але аж ніяк не давати йому послаблення. Все це зараз відбувається й на законодавчому рівні в цивілізованих країнах світу або в таких, що хочуть стати цивілізованими. Чи то заборона традиційних видів полювань у Великобританії чи то перші кроки у вітчизняному законодавстві, де Закон України «Про захист тварин від жорсткого поводження» забороняє рекламу полювання в усіх видах навчальних закладів України. Отже, саме явище полювання, таким чином, вже юридично визначено як негативне по аналогії з тютюнопалінням, а значить не може рекламуватись серед дітей та молоді.

Варто нагадати всім тим, хто має відношення до ПЗФ та природоохоронної справи, що головним завданням екологів є охорона та захист природи, а не чогось іншого. Ми не можемо допустити перетворення природних екосистем, які охороняються ПЗФ, на фікцію, адже як сказав відомий американський еколог Родерік Неш: «Дикі землі залишаться дикими тільки в результаті усвідомленого рішення. Часи, коли окремі території дикої природи були нікому не потрібні поринуть у небуття».