Україна стікає кров’ю, учорашні школярі отримують повістки, а жінки – труни із тілами своїх дітей то чоловіків. Люди віддають за країну найдорожче – свої життя. А що робить для них країна? Вже минуло пів року з часу повалення режиму Януковича, але чи змінилося щось на краще у житті простого українця?

Прийшов час вголос сказати те, про що ми вже не перший місяць говоримо на кухнях. Що не змінилося нічого, окрім прізвищ у високих кабінетах! Що ті, хто роками плюндрував Україну, уникли покарання і зараз будують плани на наше майбутнє.

Досі не оголошено в міжнародній розшук Віктора Януковича та людей з його найближчого оточення. Так само досі невідомо, хто стріляв у людей на Грушевського, хто віддавав накази бити журналістів та громадських активістів. Нам кажуть, що ці люди втекли з країни та недосяжні для правосуддя. Нехай так, але чому не заарештовані ватажки інших кланів, які роками грабували країну?

На свободі Сергій Льовочкін – архітектор того нелюдського режиму, а його права рука Андрій Кравець замість свідчень прокурору дає інтерв’ю. Фірташ, Коломойський, Ахметов продовжують контролювати економіку країни та засоби масової інформації, стравлюючи українців з одних регіонів із українцями з інших. А нова влада не робить нічого для того, аби покласти край засиллю злодіїв у законі.

Це болісно, але нарешті треба визнати, – люди, яких ми привели до влади, і не збиралися змінювати країну. Вони хотіли лише змінити своє місце у ній. Проте за їхні посади країна заплатила обвалом гривні, економічним колапсом, війною на Сході та небаченим навіть за Януковича розгулом корупції та бандитизму. Але невже Герої Небесної Сотні гинули за те, щоб Коломойский міг безкарно красти державну нафту, або щоб Льовочкін формував списки майбутньої Верховної Ради?

Коли я запитую у свої друзів-політиків, як так сталося, що жоден із олігархів не опинився у в’язниці, вони знизують плечима: “домовилися”, “занесли”, “така в нас країна”.

Але, я переконана, – країна у нас інша! І ті молоді хлопці, які загинули на Грушевського і ті, які продовжують гинути на Сході, довели це ціною власного життя. Та ми, насправді, не побачимо справжніх змін доти, поки визначати порядок денний політики будуть не патріоти, а олігархи.

Зараз у Верховній Раді розглядається законопроект про люстрацію. І громадськість має наполягти на тому, аби до нього були включені норми, які передбачатимуть розслідування діяльності усіх крупних бізнесменів та лідерів антиукраїнських політичних сил. Всі ті, хто грабував Україну, мають провести найближчі пів року у Лук’янівському СІЗО й довести свою непричетність до злочинів проти народу. Лише за таких умов можна говорити про чесні вибори, справжні реформи та майбутнє країни. Нова влада зобов’язана піти на такий крок! Або нехай ті, хто по трупах патріотів проліз у владу, чекають на новий Майдан.

Тетяна Чорновол