Якщо в сучасних розвинених країнах влада вкладає кошти в розвиток новітніх енерго- і ресурсозберігаючих, інтелектуальномістких технологій, то у нас досі в головах чиновників панує сировинний механізм збагачення за рахунок природи, заснований на фактично відсутніх капіталовкладеннях.

Однією з ознак окупації будь-якої країни є її нещадна експлуатація. Не маючи жодних почуттів до країни і моральних зобов’язань перед нею, окупанти вичавлюють все, що в їхніх силах. Наприклад, в роки Другої світової німці вагонами везли з України родючу землю, лишаючи по собі спустошені поля. Росіяни ж у 19 ст. пустили найкращі українські ліси на будівництво свого Чорноморського флоту. Не своє – не шкода! І та ситуація, що складається в Україні нині – масштабне нищення природи і бездумне псування довкілля – свідчить лише про перебування України в режимі внутрішньої окупації, коли нібито легітимна «влада» по суті є організованою злочинною бандою, яка не зацікавлена у подальшому процвітанні країни і політика якої лишає по собі «спалене» поле спустошень. Можна багато сперечатися про доцільність чи не доцільність Євроінтеграції, але навіть прихильникам Митного союзу і зближення з Росією має стати зрозуміло, що кожен голос за діючу владу – це голос за вирубку лісів, знищення степів, забудову берегів, забруднення повітря, отруєння вод тощо, список можна продовжувати безкінечно!

Система бездумної експлуатації довкілля виникла ще до приходу нинішньої влади, але саме за останні кілька років вона набула небувалих, без контрольних розмахів, коли спроби подолання будь-якої проблеми захлинаються в бюрократичній тяганині, в таємничих вказівках «згори» і цензурі в засобах масової інформації. Контролюючий орган – Державна екологічна інспекція України – перетворений на фікцію, здатний реагувати лише на дрібні, відносно незначні порушення і лише у тому разі, коли їх винуватець «не замовив слівце» у вище стоячого чиновника. Будь-які так звані «громадські ради» є кишеньковими структурами, покликаними демонструвати імітацію «демократії» і громадського обговорення. Наприклад, до громадської ради при Міністерстві екології і природних ресурсів України входять такі «екологічні» високо фахові організації, як ВГО «Товариство зварників України», Представництво Американської Торгівельної Палати в Україні, Федерація південного спорту та підводної діяльності України (!), а також – увага! – ГО «Міжнародна асоціація професіоналів ПОХОРОННОЇ справи»!

Не зрозуміло, яким чином ці загадкові структури мають відношення до проблем охорони довкілля і як вони могли опинитись тут. Крім них, туди входить ще з пару десятків дивних організацій, але по суті жодна з громадських організацій, що займаються реальною природоохоронною діяльністю, там не представлена. Подібний безлад відбувається і в Громадській раді при Державній лісовій агенції України, куди входять, серед інших, наприклад, Організація роботодавців Зміївського району Харківської області, Одеський обласний благодійний фонд юристів України та загадковий «Громадський рух підтримки реформ Президента України В.Ф.Януковича»!

Зрозуміло, що завдання подібних рад – проштовхувати потрібні владі рішення.

Не дивним, з цієї точки зору, є перейменування Міністерства охорони навколишнього природного середовища України в Міністерство екології і природних ресурсів України, а Державного комітету лісового господарства України – в Державне агентство лісових ресурсів. Тому що нинішня влада в природі бачить лише ресурси, тобто гроші, гроші і ще раз гроші!
Роки правління президента Януковича проходять під знаком «боротьби» із заповідними територіями. Востаннє таке відношення до заповідників було на початку 1950-х, при Сталіні.

Почалося все зі скасування Сіверсько-Донецького національного природного парку на Луганщині, що стало першим в історії незалежної України прецедентом. Продовжилась історія саботуванням створення національних парків «Залісся» і «Білозерський» на Київщині, які перебувають у віданні ДУСі – Державного управління справами Президента. Хоча їм повезло більше за Дніпровсько-Тетерівське лісомисливське господарство, яке окупував Янукович і заставив сотнями мисливських веж , «Залісся» і «Білозерський» парки, попри накази про створення в їх межах національних парків, відкритих для туристів і любителів природи, продовжують функціонувати як елітні, оточені високим парканом мисливські угіддя, куди потрапити – зась.

За лаштунками парканів тримають, зокрема, вкрай рідкісних зубрів (а чи знали Ви що вони живуть в двох десятках кілометрів від Києва?), але контролювати їх збереження ні науковці, ні природоохоронна громадськість не може.

Взагалі, жадоба до полювань (і крові) є відмінною рисою сьогоднішньої влади. З 2010 по 2013 рік з боку депутатів провладної фракції було п’ять спроб проштовхнути у Верховній Раді законопроект про дозвіл на полювання в господарській зоні біосферних заповідників і національних парків. Той факт, що мисливські угіддя становлять 80% території України, а заповідні землі – лише біля 5% (решту територій складають населені пункти, забудови, дороги тощо), їх чомусь не бентежить. На щастя, Комітет Верховної Ради з питань екополітики кожного разу виступав на стороні охорони природи і законопроекти на голосування у Верховну Раду не потрапляли.

Скасуванням одного і саботуванням двох нацпарків історія не обмежилась. В немилість «регіоналам», в лиці Мураєва Є.В., впав нацпарк «Гомільшанські ліси» в Харківській області, який був одним з найкращих національних парків України, в якому були повністю припинені всі вирубки і налагоджена наукова діяльність. Тоді Державним агентством лісових ресурсів України на посаду директора був призначений Сіверін І.О., депутат місцевої ради від ПР, вкрай некомпетентна і просто неадекватна людина, що за два роки свого правління повністю зруйнувала наукову діяльність парку, і лише ціною неймовірних зусиль природоохоронній громадськості поки що вдавалось стримувати його спроби знищення вікових лісів парку.

Далі – Ялтинський заповідник. Вже підготовлений указ Президента про вилучення з його території понад 700 га надзвичайно цінної території. В офіційному документі мова йде про вилучення начебто на потреби прокладання газопроводу, але навіть за найсміливішими розрахунками для цього потрібно не більше 100-150 га. Очевидно, хтось спокусився ласим шматком приморських лісів, що оточують Ялту, яка таким чином перебуває під загрозою втратити свою санаторно-курортну цінність. Адже саме цим унікальним лісам вкупі з море зобов’язані своїм існуванням численні санаторії міста.

Слід нагадати, що Крим, як і Харківська область, вважаються електоральною «базою» Партії регіонів, натомість вони віддячують своїм виборцям знищенням природи, і потенційно, підривом здоров’я населення.
Та ці регіони не єдині. Взагалі, масштаб дерибану приміських лісів і узбережних смуг просто катастрофічний – так, навколо Києва розпайована і потенційно продана вся заплава Десни і Дніпра разом з шматками прилеглого лісу. Характерно, що люди, які мають дбати за виконанням законів, беруть приклад з «гаранта» конституції: так, журналісти нещодавно виявили будинок природоохоронного прокурора міста Києва Вадима Гайового, захований в лісі неподалік ур. Лісники, що охороняється Законом. Такі лісові будівництва суперечать Мораторію на зміну цільового призначення лісів, який був виданий ще 2008 року Юлією Тимошенко, в роки свого прем’єрства. Не дивно, що будь-які звернення і скарги щодо подібного порушення природоохоронного законодавства лишаються без належної відповіді. Навіть, коли мова іде про величезне незаконно побудоване гольф-поле в заказнику Козинський під Києвом, прокуратура та екоінспекція його просто не помічає!

Нинішня влада розглядає природоохоронні території не лише в якості потенційного місця з будиночком на березі озера. Громадськість сколихнули спроби захоплення величезних територій під видобуток граніту та титанових руд на території заповідного фонду і … населених пунктів. Мова йде про село Недайвода Дніпропетровської області, де мешканці лягали під бульдозер, щоб зупинити знищення одного з останніх цілинних степових шматочків на околиці села під гранітний кар’єр, та про Малинський район Житомирщини, жителі якого брали штурмом Житомирську ОДА, щоб скасувати дозвіл на добуток титанових руд кар’єрним способом. Видобуток мав вестися на територіях, що безпосередньо прилягають до сіл; до чого це може призвести, видно на тій же Житомирщині в околицях Ірші, де кар’єр існує кілька десятків років: вся грунтова вода там отруєна. Якщо в сучасних розвинених країнах влада вкладає кошти в розвиток новітніх енерго- і ресурсозберігаючих, інтелектуальномістких технологій, то у нас досі в головах чиновників панує сировинний механізм збагачення за рахунок природи, заснований на фактично відсутніх капіталовкладеннях.

Це супроводжується гучними заявами про розвиток економіки, створення нових робочих місць (які найчастіше стосуються лише охоронців і прибиральників) тощо, але всі мільйонні прибутки, що більшою мірою осідають в кишенях власників корпорацій, не йдуть в жодне порівняння з довгостроковими збитками від втрати родючого шару грунтів (або родючості грунту), забруднення атмосфери, грунтових вод і в перспективі – погіршення здоров’я населення. Це навіть якщо не брати до уваги втрату біорізноманіття – зникнення багатьох видів рослин і тварин.

Схожі заяви чутно від влади при спробах розширення енергомережі України. «Нам не вистачає енергії, потрібно ще» – залізний, та вкрай хибний аргумент, який застосовується для аргументації розбудови понад 500 ГЕС в Карпатах чи побудови ТЕС на дровах на Поліссі. Хвиля протестів проти ГЕС у Карпатах обійшла увесь світ, і змусила карпатські обладміністрації відмовитись від попередніх грандіозних проектів, але небезпека не минула. Як і в другому випадку, коренем проблеми є махінації із так званим «зеленим тарифом», що дозволяє, прикриваючись виробництвом енергії з «альтернативних» джерел, відмивати немалі кошти. Але це не є справжньою альтернативною енергетикою і є причиною численних екологічних проблем, як-то знищення екосистеми карпатських річок чи потенційний викид радіоактивної золи при масовому спалюванні деревини в ТЕС на Поліссі, що і стали причинами протестів, і лише відводить державні дотації в сторону від розвитку справжніх альтернативних джерел енергетики.
Біда також в тому, що існує ціла купа «вікон» в законодавстві, які роблять протиправні дії цілком легальними. Ці «вікна» призводять до цілком легального вирубування лісів на заповідних територіях, на гірських схилах, до розорювання заповідних степів і так далі. Тому законодавство потребує рішучих змін, якщо ми хочемо уберегти останні шматочки дикої природи. Проте з нинішньою владою внесення змін є майже не реальною річчю, адже вона в цьому не зацікавлена.

 

Масштаб рубок з космосу (Клавдієвський лісгосп Київської області). Всі світлі плями всередині темного лісового масиву – вирубки.

 

Розораний степ, зарезервований під розширення природного заповідника «Єланецький степ» (автор – О. Деркач).

Резюмуючи вище сказане, можна констатувати що нинішня ситуація в Україні далека від вирішення більшості екологічних проблем, адже люди, які вирішують долю країни, займають чітку анти екологічну позицію і ведуть послідовну деструктивну роботу в цього напрямку. Причому робота ця проявляється на всіх напрямках – від найвищих ланок влади і аж до райадміністрацій, міських і селищних рад. На жаль, часто сприяють цьому широкі маси населення, що по-своєму незнанню налаштовані байдуже до певних екологічних проблем, а, так як екологічний рух в Україні розвинений надзвичайно слабко, цим користуються люди при владі.
Та і зарадити справі не так просто. Закон «регіонала» Мірошниченка закрив кришку над труної природоохоронної системи України. Адміністративна реформа відбулась фактично лише для Мінприроди України – були скасовані територіальні органи міністерства та Державна служба заповідної справи. Проте значна частина природоохоронного законодавства, розрахована на скасовані тепер органи, лишилась без змін. Після 17 травня 2013 року значну частину екологічних погоджень і видавати нікому. Та хіба зупинили роботу підприємства, земельщики, зайняті дерибаном землі? Навряд. Просто більше нікого не цікавлять погодження надокучливого колись Міністерства екології. Нікому тепер і створювати заповідні території.

Тому лише повне перезавантаження системи дасть шанс вирішити бодай деякі екологічні проблеми в Україні.

Андрій Плига, еколог.