Які ознаки самодостатності громад?

– розширене відтворення людського капіталу;
– наявність власної повноцінної економічної системи та її високі адаптивні можливості в зовнішньому середовищі;
– доступний для сільського населення соціальний механізм задоволення потреб;
– організаційно-фінансова автономія та дієздатність органів місцевого самоврядування;
– ціленаправлене, збалансоване та еколого-економічне обґрунтування використання ресурсного бази громади для створення сприятливого життєвого середовища її жителям;
– участь та адекватний контроль жителів громади як у внутрішніх, так і зовнішніх відносинах та процесах, що стосуються їх життєдіяльності на всіх рівнях від найвищого (державного) до найнижчого (місцевого);
– інтегрованість в соціально-економічні процеси громади її жителів та їх ефективна взаємодія, солідарність та партнерство.

Які обов’язкові складові розвитку самодостатніх громад ?

Виробнича сфера (це можуть бути виробники сільськогосподарської продукції, так і несільськогосподарських видів діяльності. При цьому вони повинні бути представлені жителями громади або бути в їх спільній власності. Якщо ж власник підприємства не є жителем громади, то це повинен бути соціально орієнтований бізнес. Щодо особистих селянських господарств, то на першому етапі розвитку самодостатньої громади вони можуть бути широко представлені, проте згодом трансформуватися в інші форми);

Виробнича інфраструктура: система збуту (кооперативи, приймальні пункти та ін.);

Фінансово-кредитна система (кредитні спілки, які б діяли на території громади або селянські банки);

Матеріально-технічного постачання та обслуговування суб’єктів господарювання та жителів громади);

Автомобільні шляхи та транспортне сполучення;

Інформаційно-комунікаційний (як традиційна пошта, так і доступ до мережі Інтернет)

Соціальна інфраструктура (мінімальний набір закладів соціальної інфраструктури це заклад охорони здоров’я, освіти та культури.

Житлово-комунальне господарство (водопровід, там де він потрібен), газопостачання. Заклади торгівлі, побутового обслуговування.

Пасажирське сполучення з іншими населеними пунктами. Зв’язок (телефонний, поштове відділення, доступ до мережі Інтернет всіх жителів громади);

Управління (органи місцевого самоврядування, інші органи самоорганізації населення.

«Зовнішні» об’єкти. Зовнішніми по відношенню до самодостатніх територіальних громад є багато об’єктів виробничої інфраструктури. Частиною сільської соціальної інфраструктури вважаються деякі об’єкти, які знаходяться в містах. Як правило це об’єкти, що знаходяться у спільній сумісній власності сільських громад, наприклад районний будинок культури, районна лікарня та інші об’єкти, якими користуються сільські жителі.

Самодостатня громада має змогу більшість ресурсів відтворювати самостійно, серед них такі, як людські, фінансові та ін.

Самодостатня громада реалізує готові товари і послуги, а не тільки сільськогосподарську продукцію та сировину, оскільки її економічна система є повноцінною: крім виробничої сфери аграрного спрямування, розвинені несільськогосподарські види діяльності, виробнича інфраструктура, сфера споживання.

Низький рівень рентабельності сільськогосподарських підприємств, сезонність сільськогосподарського виробництва зумовлює те, що воно не може виступати єдиним джерелом доходів сільського населення. За радянських часів проблему сезонності вирішували шляхом створення при сільськогосподарських підприємствах різноманітних підсобних промислових виробництв, які в процесі реформування аграрного сектора майже зникли. В таких умовах постає питання про диверсифікацію економічної бази сільських територій шляхом розвитку підприємництва в несільськогосподарських  видах діяльності, таких як надання комунально-побутових послуг, туризм, розміщення промислових підприємств, зокрема харчової та переробної промисловості, підприємств агросервісу та інше. Додатковим імпульсом розвитку сільських територій також можуть стати добувна промисловість та лісове господарство.

Першочергові завдання Єлизаветівки

Проблеми

• Роз’єднаність у громаді
• Брак єдиного джерела комунікації
• Відсутніть достовірної статистики: потреби та виробничий потенціал
• Відсутність інформації про наявніть ресурсів (природні, комунальні) та їх належне використання
• Нерозвинута виробнича сфера (виробники сільськогосподарської продукції, промислова продукція (борошно, хліб та хлібобулочні вироби, олія, молочна продукція) так і несільськогосподарські види діяльності, особисті селянські господарства)
• Нерозвинута виробнича інфраструктура: система збуту (СОК, приймальні пункти); матеріально-технічного постачання та обслуговування суб’єктів господарювання та жителів громади
• Недосконалий інформаційно-комунікаційний рівень (пошта, доступ до мережі Інтернет)
• Нерозвинута соціальна інфраструктура (заклади охорони здоров’я, освіти та культур)
• Відсутність сучасних закладів торгівлі, побутового обслуговування
• Системи забезпечення житлом
• Можливості одержання професійної освіти і перекваліфікації

Щоб сформувати самодостатність громади, неохідно розвивати особисті селянські господарства, створювати  сімейні ферми, розширити  кооператорство (ягідникові (смородина, малина, полуниця),садові (яблуня, слива, горіх) переробні (сир, бринза, соки, сушка), заготівельний)  і об’єднуватись навколо однієї мети розвиток села через розвиток особистих селянських господарств. Розвивати зелений туризм та побутове обслуговування. Розширити гурткову роботу при школі.

Потрібно провести паспортизацію ресурсної бази громади, провести аналіз структури фінансових надходжень, провести оптимізацію соціальної сфери, підтримувати та розвивати дрібне підприємництво, сприяти  самозайнятості на селі.

Соціальний розвиток

Рівень життя населення – це категорія, яка відображає ступінь розвитку і задоволення фізичних, духовних і соціальних потреб населення, а також умови в суспільстві для розвитку і задоволення цих потреб.

Рівень життя населення не слід зводити лише до споживання товарів та послуг, при його визначенні потрібно враховувати всі аспекти життя людей.

Рівень життя населення залежить від економічного потенціалу і значною мірою визначається величиною валового внутрішнього продукту і структурою його використання. Джерелом підвищення рівня життя населення є зростання національного доходу.

Рівень життя відображають такі показники: обсяг фонду споживання на душу населення, реальні доходи, тривалість життя, освіта; обсяг споживання важливих продуктів у натуральному виразі, забезпеченість житлом, комунальними і соціальними послугами, транспортом і зв’язком; охорона здоров’я, соціальне забезпечення. Виходячи з міжнародних норм необхідно також враховувати: зайнятість і умови праці, чинні соціальні гарантії, демографічні, екологічні умови, домашнє майно, криміногенну ситуацію; показники, які характеризують соціальну інфраструктурну забезпеченість тощо. Основним показником поліпшення рівня життя є збільшення тривалості життя.

У світовій практиці для характеристики рівня життя використовується такий інтегральний показник, як індекс людського розвитку, котрий включає три індикатори: національний або валовий внутрішній продукт на душу населення (ВВП), тривалість життя, рівень освіти населення. Ці величини співвідносяться з найвищими світовими рівнями цих показників.