Про це зазначає Ерік Райнерт, норвезький економіст.

Здається, давно вже ніхто не заперечує, що для становлення сильної держави необхідно розвивати виробництво. Норвезький економіст Ерік Райнерт у книжці «Як багаті країни стали багатими, і чому бідні країни залишаються бідними», зокрема, посилається на дев’ять правил Філіпа фон Хорнігка, які сформульовано ще 1684 р. При цьому сам Райнерт ключовим вважає правило номер два, де сказано: «Усі, що є в країні, ресурси, які не можна використовувати в їхньому природному стані, слід обробляти в межах країни; оскільки промислові товари зазвичай коштують у 2—3—10—100 разів дорожче, ніж сировина».

Аналізуючи економічну історію лідерів, норвежець стверджує, що «всі країни, які сьогодні багаті, обов’язково проходили через період захисту національної обробної промисловості». Відсутність такого захисту в слабших країнах означає їх деіндустріалізацію: «Ми можемо так сформулювати проблему бідності: Африка та інші бідні країни бідні тому, що їм відрізали або не дали можливості розвивати капіталізм як систему виробництва».

З погляду Райнерта, Україна — це «колонія», тобто «країна, яка спеціалізується на невигідній торгівлі: на експорті сировинних товарів та імпорті високотехнологічних продуктів — промислові це товари чи послуги наукоємного сектору». Однак реальні власники держави — тобто олігархи — заробляють майже виключно на експорті сировини. Причин цього кілька.

По-перше, вони зуміли вчасно приватизувати видобувну галузь, експорт продукції якої дає миттєву віддачу.

По-друге, створення переробних підприємств вимагає інвестицій, які не факт що окупляться до того, як ці об’єкти в тебе заберуть. (Навіщо «відцентровому» власникові зайвий ризик?)

По-третє, переробка означатиме створення нових робочих місць для висококваліфікованих і, відповідно, високооплачуваних працівників. А це означає, знову ж таки, зростання середнього класу. Як тут не згадати, що серед своїх 13 «Правил економічної емуляції і розвитку» Райнерт називає й «відносне придушення… груп, зацікавлених у виробництві сировинних товарів»?!

Іноді доводиться чути нарікання на те, що українська олігократія замість займатися економікою, займається ідеологією. Не можу погодитися із цим, бо, всупереч офіційним твердженням, кампанія декомунізації переслідує не ідеологічні, а меркантильні цілі. Переконуючи громадськість і суспільство в негативному впливі нашого спільного соціалістичного минулого, реальні власники держави хочуть насамперед позбавити суспільство його соціальних завоювань, а саме: суспільної власності і соціальних пільг. При цьому старанно насаджується міф про нібито принципову неможливість ефективного функціонування державних підприємств. Тут усе просто: підприємства, що є власністю всіх громадян України, руйнуються з метою подальшої їх приватизації олігархами. А згортання соціальних програм має на меті скоротити видатки державного бюджету. Бо що менше буде цих витрат, то більше можна буде вкрасти. Залишається тільки додати, що «десоціалізація» України є антиконституційним процесом.

Відео – для привертання уваги. 2014 рік.