Попередній пост про те, що буде з Україною, коли Росія позбудеться української ГТС викликав жваву дискусію.

Якщо узагальнити думки коментаторів (і різноманітних ботів, за якими теж цікаво спостерігати), то їх можна розподілити таким чином:

1. Через Новопсков взагалі вже нічого не качають
2. Трохи качають, але в реверсному режимі (тобто с України в Росію??)
3. Північний потік 2 не добудують, бо США не дозволять (але це ще не точно)
4. Турецький потік не має необхідної потужності
5. Нічого вічного не буває. Здамо трубу на металолом та будемо споживати власний газ, якого вистачить (насправді – ні)
6. Путіну взагалі потрібна не труба, а наші газосховища
7. А в тебе взагалі є план?

Розумна людина відразу розпізнає ціль таких коментів – ними формується 2 думки: безпорадності та неважливості.

• З одного боку – підкоріться долі – від неї не втечешь. «Судьба — не собака, палицею не відіб’єш» Як буде, нехай так і буде.
• З іншого – та що тут такого – насправді ж нічого не відбувається? «США не дозволять. Потужності не вистачить. Все буде добре. Не варто уваги, нічого не робіть»

До речі, перший прийом називається «Синдром вивченої безпорадності» – це комплекс психологічних установок, які формуються під впливом кількох повторюваних поспіль невдач. Коли людина бачить, що не може вплинути на ситуацію, вона перестає робити спроби щось змінити і в подальшому. Це явище характеризується такими фразами: «У мене все одно нічого не вийде», «Я не зумію, не варто навіть і намагатися», «Я невдахою був, ним і залишуся». Феномен відкритий американським психологом Мартіном Селігманом в 1967 році.

Дуже добре працює і на виборах на користь діючої влади: «Не треба туди й ходить, все одно за нас підрахують».

Наразі так само тут нав’язується думка, що не треба піднімати це питання – нехай йде як йде.

Але ж це тупа, брутальна, неприхована маніпуляція. Чому польський МИД (МЗС) вважає питання ГТС питання надзвичайно важливим, міністр енергетики США вважає це питання надзвичайно важливим. А коментатори з прапорцями та котиками на аватарках кажуть що це – «дурня».

До речі, в мене питання, а звідки у вас інформація про те, в якому режимі працює Новопсков, та взагалі східна гілка газотранспортної мережі України? Вони це на своїх сайтах в режимі відкритих даних оприлюднюють?

Я вважаю, що дані про транспортування газу через українську мережу може бути у 3х категорій людей
– співробітників Газпрому
– ГРУ РФ
– фахівців Укртрансгазу

Тут вже дехто з’ясував що я «працюю на ФСБ». А ви на кого з доступом до такої інформації? Давайте знайомитись.

І – так, в мене є план. Але зараз питання не до мене (звичайного сільського голови), а до голови держави, який сьогодні відповідає за енергетичну безпеку України. Де я і де Порошенко? Чому, замість того, щоб відповідати на незручні питання:
– скільки газу проходить через нашу мережу,
– в якому режимі вона працює,
– в якому стані знаходиться,
– скільки це коштує і що відбувається взагалі в цій сфері, він водить хороводи з релігійними діячами іноземних держав та артистично декламірує вірші Лермонтова «Прощай немытая россия», сидячі на трубі з російським газом? Може «томос» зігріє наші домівки та вскип’ятить чайник?

А відповіді на болючі запитання суспільство змушено отримувати не з офіційних джерел, а від «експертів» в Фейсбуці з прапорцями на аватарках…

Саме ЕНЕРГЕТИЧНА БЕЗПЕКА України мусить сьогодні стати головною темою обговорення в інформаційному просторі! Тому що саме від неї ЗАЛЕЖИТЬ БЕЗПЕКА, НЕЗАЛЕЖНІСТЬ І ТЕРИТОРІАЛЬНА ЦІЛІСНІСТЬ УКРАЇНИ!

Це питання хвилює Європу, Хвилює Сполучені штати, хвилює усіх геополітичних глобальних гравців, що протистоять Росії… окрім української влади!

В мене є велика підозра, що все це закінчиться дуже погано. Коли газу раптом не стане (а може й раніше), ми почуємо: «Всім дякую – до побачення! Я на Мальдіви. Да пребуде з вами Томос! Щиро Ваш, Петро»

Максим Голосний