Які висновки можна зробити з вчорашнього судового рішення по справі «Голосний проти ЦВК (частина 1, частина 2)». Верховний суд «іменем України» фактично затвердив наступне:

• Конституція – це формальність, можна не звертати уваги
• КАС (Кодекс адміністративного судочинства) – це формальність. Можна не виконувати. Байдуже, що обов’язок доказування покладається на відповідача. «Позивач не надав ніяких доказів про сплату». Докази можна заявляти на словах, а не надавати в оригіналі або належним чином засвідчених копіях. Судити можна виходячи з припущень та безпідставних тверджень.
• Закон про Центральну виборчу комісію – це формальність.
• Регламент ЦВК – це формальність. Публікація постанов не обов’язкова. Оригінал не надається. Обов’язок пошуку «Лєночки» з метою отримання копії покладається на кандидата.
• Закон про вибори президента України – це формальність. (Постанови можна надсилати, а не надавати)
• Постанови ЦВК, які суперечать регламенту – це формальність. Недійсні печатки, порушення форми та формату постанови, термінів оприлюднення та надання. Але для кандидатів вимоги, які носять “рекомендаційний характер” – обов’язкові для виконання.
• Навіть ухвали самого Вищого суду – формальність. Можна виконувати за бажанням. А якщо не виконується, можна винести ще одну таку ж саму ухвалу.

Цікаво, як судді сплять, виносячи такі рішення?

До речі, про можливість війни з РФ я говорив ще в 2011-му, коли Єлизаветівську сільську раду “рейдернули” під керівництвом голови райдержадміністрації колишнього СБУшника Мухи В.В. та губернатора Вілкула, незаконно відсторонивши мене від виборної посади. Саме тоді розпочався мій досвід судової боротьби.

Я в судах проти прокурорів, міліціянтів та чиновників різного гатунку з 2011 року і вже встиг на власному досвіді переконатися, що судова влада сьогодні – це формальність. Але саме вона, виносячи рішення «іменем України», цементує олігархічно-феодальний режим, кланову систему, що розділила українців та панів та рабів. На «довічну еліту» та «обслуговуючий персонал».

Розірвати це ганебне коло зсередини немає ніякої можливості – занадто сильно цей режим, пов’язаний круговою порукою, вкоренився та готовий захищати до останнього свої привілеї. І все менше громадян готові з цим боротися…

Тому ми підемо далі – будемо апелювати до європейської та світової демократичної спільноти, до країн, де наші можновладці розраховують на «тиху гавань» для своїх коштів, спокійну старість та майбутнє своїх дітей.

Парадокс, але я маю подякувати цьому суду! Уявіть собі, якби раптом суд виніс справедливе рішення, скасував постанову, а ЦВК призначила мене кандидатом в президенти!
Невже ви думаєте, що за місяць до виборів моя кандидатура без телеканалів, білбордів та газет отримала б рейтинг пізнаваності, вищий за «святу трійцю», яка наразі змагається чиє соцопитування брехливіше? Звичайно без фінансів та медіапідтримки в мене не було б жодного шансу. АЛЕ ТЕПЕР Є. Недолуга, жадібна вертикаль влади знову згвалтувала сама себе.
Неправосудні рішення мене ніколи не зупиняли. Навпаки – вони додають злості і рішучості для подальшої боротьби!
ДО ПЕРЕМОГИ!

Коментар юриста Ігоря Овчара:

Подивився відеозапис розгляду адміністративної справи за позовом Максим Голосний до ЦВК про визнання незаконним рішення. Можу впевнено сказати, що суд вів себе упереджено до позивача, “судді” чи то не знають, чи то не хочуть знати адміністративний процес вкупі з головною особливістю порядку доказування, адже мова йде про обов”язок суб”єкта владних повноважень довести суду законність власних дій (бездіяльності, рішення). При чому ця особливість суддями проігнорована на користь відповідача, адже рівень розуміння представником ЦВК своєї ролі в адміністративному процесі – тотожний описаному вище рівню “суду”. Доведення правової позиції, як і рівень підготовки документів посадовцями ЦВК – на рівні колгоспних зборів.

Іншими словами Максиму – респект, рошенівському суду – ганьба, йолопам з ЦВК після завершення “виборів – відремонтованих тюремних камер з сонячної сторони. Бо те, що фальшувати та протягувати Петра Інкогніто будуть всіма способами незважаючи на мораль та Закон – сумнівів не маю.

Системний висновок полягає у тому, що Конституцію України привладне кодло давно розтоптало та викинуло на сміття, суверена принижено та усунуто від участі в управлінні власною державою, а адміністративні суди своєю поведінкою вповні довели, що вони абсолютно не потрібні у такому вигляді, якості, складі та при такому розумінні суддями ролі Суду в державі. Суди загалом залишаються продовженням симбіотичного покруча законодавчо-виконавчої гілки влади, її молотом відьом у всіх розуміннях. А народ України, як суверен, досі не є об’єднаною Конституцією та власною свобідною волею нацією, а залишається розрізненими та безправними кріпаками без жодного варіанту позитивних змін у кожному індивідуальному житті в Україні. Єдиним порятунком українця при бажанні гідного життя, але при збереженні власної совісті та гідності, – залишається втеча з України на захід. Бо життя, здоров”я, права та свободи людини, громадянина, українця – не представляють для нинішньої держави Україна жодної цінності. Для тієї нинішньої держави, яка всупереч чинній Конституції досі не є республікою, як справою громади, а є пост-совковою олігархією з усіма ознаками новітнього феодалізму. Яку (олігархію) та який (феодалізм) незмінний вчорашньо-нинішній режим намагається законсервувати у будь-який спосіб. Всі решта виправдання та пояснення – від лукавого.