Від завтра 80 000 українців в м. Сміла залишаться сам на сам з свавіллям адептів “шоколадної диктатури”. Місто готується до штучноствореної НАДЗВИЧАЙНОЇ СИТУАЦІЇ. Можливо, на черзі Кривий Ріг, частина м. Кам’янське та низка інших українських міст, які опинилися в заручниках БАРИГ з НАФТОГАЗУ.

ТАКА НЕНОРМАЛЬНА СИТУАЦІЯ – ЦЕ ПРЯМИЙ НАСЛІДОК ІГНОРУВАННЯ 13 ст. Конституції України! (Власність зобов’язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству)

За таких умов кожен українець може скористатися своїм особистим правом на повстання.

ПРАВОВИЙ ЛІКБЕЗ І МОЖЛИВИЙ РОЗВИТОК ПОДІЙ

Суспільство має природне право на захист своїх прав при порушені народного суверенітету та людської гідності. Право на повстання як насильницька форма спротиву розглядається як конституційний еквівалент права на необхідну оборону, крайній засіб (ultimaratio), до якого звертаються у разі неможливості ефективно захистити свої права за допомогою інших правових механізмів, що реалізуються в умовах демократичного режиму. [3]

Найдієвішим механізмом такого захисту є відкликання влади народом. Коли не відбувається заміна влади, народ має законне право на повстання і розв’язання проблеми збройним шляхом. Організація Об’єднаних Націй визнає правомірність повстання за таких умов як :

1) наявність у державі, де відбулося повстання, тиранії і гноблення;

2) наявність у повстанців спеціальної мети у вигляді усунення тиранії і гноблення;

3) відсутність у правовій системі держави ефективних і доступних для народу правових засобів для усунення тиранії і гноблення.

ПРАВОВА ОСНОВА

Генеральна Асамблея ООН 10 грудня 1948 року проголосила Загальну декларацію прав людини, у преамбулі якої зазначила: «…Беручи до уваги, що зневажання і нехтування правами людини призвели до варварських актів, які обурюють совість людства, і що створення такого світу, в якому люди будуть мати свободу слова і переконань і будуть вільні від страху і нужди, проголошено як високе прагнення людей; і беручи до уваги, що необхідно, щоб права людини охоронялися силою закону з метою забезпечення того, щоб людина не була змушена вдаватися як до останнього засобу до повстання проти тиранії і гноблення». [5]

З процитованого слідує, що право на повстання існує.

У ряді західних держав подібна форма протесту проти тиранії взагалі чітко прописана в Основному законі країни. Так у Декларації Незалежності США повстання є не просто правом, а обов’язком громадян. «Обов’язком перед Богом», — як недвозначно писав про це третій американський президент Томас Джефферсон.

В Основному законі Естонії, прийнятому в 1992 році, ч. 2 ст. 54 говорить: «Кожен громадянин Естонії має право, за відсутністю інших засобів, надавати спробам насильницького зміни конституційного ладу опір з власної ініціативи». [6]

У ст. 23 Хартії основних прав і свобод Чехії 1991 сказано: «Громадяни мають право чинити опір кожному, хто зазіхає на демократичний порядок здійснення прав людини та основних свобод, встановлений Хартією, якщо діяльність конституційних органів і дієве використання коштів, передбачених законом, виявляються неможливими».

Частина 4 ст. 20 Основного закону Німеччини свідчить: «Всі німці мають право на опір кожному, хто спробує усунути цей лад, якщо інші засоби неможливі». Ідея даного положення навіяна досвідом фашизму, що прийшов до влади законним шляхом, а потім знищив встановлений конституційний лад. [7]

Конституції Словаччини, ст. 32: «Громадяни мають право чинити опір кожному, хто зазіхає на здійснення демократичних прав і свобод людини і громадянина, передбачених цією Конституцією, якщо діяльність конституційних органів і дієве використання коштів, передбачених законом, виявляються неможливими». [8]

У ст. 3 Конституції Литви від 1992 р. зазначається, що «народ і кожен громадянин має право протидіяти будь-якому, хто насильницьким шляхом посягає на незалежність, територіальну цілісність, конституційний лад Литовської держави». [9]

В Основному законі Греції ч. 4 ст.120 написано: «Дотримання Конституції довіряється патріотизму греків, які правочинні і зобов’язані чинити опір всіма засобами всякій спробі скасувати її шляхом насильства».

Ст. 21 Конституції Португалії: «Кожен користується правом чинити опір будь-якому наказу, який завдає шкоди його правам і свободам та їх гарантіям, а також застосовувати силу для відсічі будь-якого нападу, якщо неможливо звернутися до представників влади». [10]

По суті, мова йде про право на особисту самооборону в широкому сенсі цього слова, що в певних ситуаціях може означати і дії на захист конституційного ладу.

Закріплення та Реалізація в Україні
Згідно Конституції України, українці мають право на повстання. Це випливає з низки положень Конституції:

ст. 22 Конституції України: «Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод».

ст. 3 Конституції України: «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед Людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави».

Іншими словами, Конституція втрачає сенс, якщо в Україні відбувається підміна її найвищої цінності, якщо система української державності не буде орієнтована на користь її громадян, на реалізацію їхніх прав і свобод. Усі органи державної влади зобов’язані визнавати, дотримуватися і захищати права всіх громадян України.

Далі, ч. 2 ст. 5 Конституції України вказує: «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ». Оскільки джерелом влади є народ, то систематичне порушення прав і свобод громадян України державними органами є незаконним привласненням і захопленням влади, що належить народові, посадовими особами державних органів.

У п.п. 3,4 ст. 5 Конституції України зазначається: «Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Ніхто не може узурпувати державну владу». [11]

Громадянам України, які реалізують своє невід’ємне право на повстання, не може бути інкримінована ст. 109 Кримінального кодексу України («Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади»), — оскільки право на повстання реалізується не з метою повалення чи насильницької зміни конституційного ладу, а з метою його збереження.[12]

[[Категорія:Статті без джерел з кількох років перед лютим 2014 р. в Україні цілком підпадають під визначення «узурпація влади і порушення права громадян на свободу та гідність». В цей період було здійснено повалення конституційного ладу. Владні структури почали тиснути на громадян, порушуючи кримінальні провадження проти них. Зростала масовість злочинів режиму проти громадян, порушуються їхні права та обов’язки. Невиконання і відсутність будь-яких дій з боку держави дала народові легітимне право на повстання.]]

Підставами, що зумовили правомірність повстання проти режиму стали такі обставини:

1) Порушення принципів демократії урядом, узурпація ним влади.

2) Порушення урядом Конституції і прав людини, зокрема: права на життя; на повагу та гідне життя; на здоров’я; на свободу; на особисту недоторканність та ін.

3) Уряд виявив себе як агресор,який зазіхав на загальне благо людей.

4) Зловживання правом, з боку публічної влади.

5) Нехтування незалежністю держави. [13]