Здавалося б, усі новації в наш час беруть початок у містах і лише згодом, їх відголоски, досягають сіл. Але у цьому випадку столичним міліцейським реформаторам можна було б повчитися у селян Старої Збур’ївки, що на Херсонщині. Ще цінніший досвід села для звичайних громадян — бо показує приклад, як можна і треба відстоювати інтереси громади, навіть якщо проти вас уся міць/гниль “правоохоронної системи”. Громада Старої Збур’ївки вже майже десять років утримує шерифа — інспектора сільської ради, та гуртом захищає свою територію від посягань можновладців. Такий прогрес на селі — то великою мірою заслуга колишнього вчителя історії, а нині сільського голови Віктора Васильовича Маруняка.

Коли та як виникла ідея утримувати «шерифа» у вашій громаді?

У нас є людина, яку ми називаємо шерифом, але вона працює в сільській раді вже десять років. Я працюю в сільській раді тільки сім років. Офіційно ця посада називається не «шериф» — просто так модно називати, а в штатному розписі сільської ради звучить як “інспектор сільської ради”. Вона отримує з бюджету сільської ради зарплату. В її обов’язки, крім іншого, входять ще питання правопорядку на території села. От у нас вже десять років цю посаду займає Кривобородько Віктор Григорович. Він є колишнім радянським міліціонером, капітаном-слідчим, тобто це людина, яка може професійно цю роботу робити.

Як змінилося життя з приходом інспектора?

Ми забули що таке тяжкі злочини, наприклад, вбивства чи нанесення тяжких тілесних ушкоджень. Я почав працювати і десь через рік одна людина вбила іншу. Для мене це шок був. З тих пір у нас нічого подібного, постукаю по дереву, не траплялось. Були у нас дрібні речі – хтось щось у когось вкрав, хтось когось обматюкав, хтось когось вдарив, у нього там синець на спині, але, слава Богу, нічого більш серйозного у нас не траплялося. Хоча зовсім поруч є села, де тяжкі злочини – це норма, на жаль. І те, що їх немає в нас – не тому що над селом якось по іншому зірки світять, це – результат профілактики.

А як сталося що у всіх «текучка» з інспекторами, а у вас ні?

У нас своя «текучка» – з дільничним інспектором. Основна надія повинна бути на дільничного, але за сім років моєї роботи в сільській раді у нас уже сьомий дільничний інспектор. Це людина, яка має знати територію, населення, володіти оперативною інформацією та працювати на профілактику. Однак, на жаль, у нас міліція профілактикою не займається. У кращому випадку розкривають злочини… А специфіка злочинів у сільській місцевості така, що половини з них могло б і не бути. Дільничний працює на три сільські ради, а це – купа населених пунктів з відстанню між ними у 40-50 кілометрів. Він фізично не може покривати всю територію, тим паче займатися якоюсь там профілактикою. Тому профілактикою займається наш шериф-інспектор, який досконало знає село і завдяки якому ми вже за сім років забули, що таке тяжкі злочини.

Що треба зробити, щоб інші сільські громади теж мали такого «шерифа»?

…Треба, щоб цього інспектора обирали на чергових виборах на 5 років – як сільського голову та депутатів. Це змінить його статус, взаємовідносини з громадою, і перетворить його на справжнього «шерифа» американського типу. Це по-перше. А по-друге, міліція повинна поділитися частиною своїх повноважень з цими інспекторами. Тому що до прав та обов’язків останніх входить тільки профілактична робота, тобто якихось особливих важелів впливу в них немає. До прикладу, наш шериф постійно розкриває якісь злочини, тому що він вміє це робити. І передає усю інформацію міліції. І не шкода, що міліція на цьому “галочки” заробляє, шкода те, що вона дуже довго реагує: злочин вже розкритий, а вони по три дні до нас їдуть. Якби прийняли нашу пропозицію і зробили виборного шерифа з реальними повноваженнями – зробили би перший крок до створення муніципальної міліції.

Чи є якась статистика, цифри, які продемонстрували б ефективність роботи «шерифа»?

Розумієте, є такі речі, про які він навіть мені не говорить, а я його не питаю. Просто потім заїжджає бригада міліції і викошує поле маку чи коноплі. До моменту цієї спецоперації від нього навіть я нічого не чую.

Хто платить зарплату вашому інспектору?

Сільська рада з місцевого бюджету, фактично громада. Адже бюджет сільської ради – це бюджет громади.

Як люди реагують на те, що на частину їх грошей утримуєте інспектора?

Ви знаєте, люди на це ніяк не реагують. Вони реагують тільки якщо серед ночі щось трапиться. Тоді вони одразу телефонують інспектору. А за десять років вони вже навіть звикли телефонувати не в міліцію, а саме “шерифу”.

А як взагалі комунікація відбувається «громада-шериф»?

У нашому селі живе 2700 чоловік, всі одне одного знають. Наші мобільні телефони написані на дверях сільської ради. Це не є проблемою — набрати мене чи «шерифа» і сказати, що там щось коїться. Ми сьогодні із ним півдня їздили по селу, по усіляких дрібних проблемах.

Ваші сучасні «шерифи» трохи нагадують колишніх козаків…

Наше село було засноване козачим полковником Опанасом Ковпаком, а першими тут заселилися 25 козацьких родин з його полку. Село ніколи не було кріпосним, ми не мали колгоспу та пам’ятника Леніну, а рівень освіченості був одним з найвищих у губернії Таврійській. Усе це не могло не вплинути на менталітет. Ми відрізняємося навіть від сусідніх сіл. Коли у нас хотіли забрати берег (його забирали і у наших сусідів), всі мовчали, а старозбур’ївчани організували повстання. Коли у нас хотіли забрати затоку Збур’ївський Кут, на якому стоїть село, старозбур’ївчани організували повстання і відбили цю затоку. У нас є громадська організація “Комітет самооборони села Стара Збур’ївка” – зареєстрована і реальна, вона багато чого зробила для тутешніх мешканців. У нас є молодіжна громадська організація “Дніпрова Чайка”, яка проводить грандіозні заходи. Я пишаюся тим, що перший осередок “Народного руху” в нашому районі був у Старій Збур’ївці, перший офіційний національний прапор на Херсонщині було піднято у Старій Збур’ївці, на лінійці середньої школи. Чимало фільмів було знято про село і про нашу боротьбу.

А що це за історія із боротьбою громади?

Це була така спецоперація прокурорсько-суддівська. Вони хотіли тут забрати декілька гектарів берега. А ми повстали. Мене попередили одразу: “Ми тебе в асфальт закатаємо”. А я зібрав людей і сказав: “Отак і так… як скажете, так і буде! Можна сказати: “Життя таке, кругом таке, плюнемо – як буде, так і буде”. А можемо і поборотися з ними”. А люди, хлопці в нас кажуть: “Все, не відступаємо, воюємо”. Я відповів: “Все, наказ зрозумів”. В результаті, вони мене в СІЗО закрили і відпускати вже не збиралися. А народ піднявся і перекрив центральну вулицю, відправив до Генеральної прокуратури автобус і зробив в УНІАН прес-конференцію… Підняли таку міжнародну правозахисну хвилю, що мене через місяць випустили. А потім мене ще чотири роки судили, щоправда, я вже працював. А далі не знали, що зі мною робити і написали: “обвинувачується в зловживанні владою і посадовим становищем в інтересах третьої особи територіальної громади села Стара Збур’ївка”. Я кажу: “Добродії, ви хоч розумієте, що говорите?”. Тож їм довелося відчепитися, бо не знали, що зі мною робити. Отак і далі працюємо.

Що б ви побажали громадам, які скаржаться на життя?

Я побажав би забути міф про те, що ми – найщиріша, найгостинніша та найпрацьовитіша нація. І що ми взагалі найкращі. Це все неправда. Треба вже давно зрозуміти і зізнатися собі в тому, що ми ледачі, маємо заздрощі до сусідів, не такі вже й гостинні, не так вже багато читаємо, і що нам слід багато працювати над собою. Треба змінюватися нам, тоді ми будемо інші, тоді у нас буде інше начальство, інша влада, інше життя та інша країна… Це буде тільки тоді, коли ми самі будемо іншими. У нас повинна з’явитися самоповага і відчуття поваги до інших. І не треба ставати навколішки там, де ніхто цього і не просить навіть.

Ви теж починали з себе?

 Розповім про свій перший суботник. Коли я почав тут працювати сім років тому, грошей не було. Я зібрав свою команду і сказав: “Хлопці, давайте робити те, що можливо без грошей”. А це – суботник. Можна і дитячий майданчик зробити, і траву покосити… Розвісили ми по селу об’яви про те, що треба парк викосити. Прийшло двоє. Я і ще один. І ми вдвох цілий день косили траву у парку. Наступного разу нас було вже п’ятнадцятеро, а нині збирається по півтори сотні! Я знаю специфіку цієї роботи сільської, тому моя форма – джинси і футболка. Тому що по бур’янах і по пісках так зручніше, щось зробити – теж зручніше. А доводиться брати і сварку, і турбінку – будь-що. Тому що в нас немає тут такого штату, якому можна зранку до вечора давати якісь цінні вказівки. Дуже часто доводиться давати вказівки самому собі. А всі вважають, що сільський голова – це дядько у костюмі з краваткою. Коли ж я бачу сільського голову в такій «уніформі», для мене він перестає бути сільським головою.

Опишіть вашу громаду.

Все пізнається у порівнянні. Якщо порівняти із іншими громадами, то вона супер активна, супер свідома і так далі. А якщо дивитися на громаду як на великий клас… От я все-таки вчитель. Я в школі працював. Виховуєш, виховуєш клас, а все одно ним не задоволений. Якщо у мене раніше клас був 25 чоловік, то зараз – 2700 людей. А я в них класний керівник. Який би колектив золотий не був, класний керівник ним завжди не задоволений. Завжди хочеться, щоб було ще краще.

Віктор Григорович Кривобородько

, «шериф» Старої Збур’ївки, капітан у запасі, слідчий: Стара Збур’ївка – це моя батьківщина, я тут народився і живу. Я займаюся профілактикою, бо інших повноважень у мене немає. Дільниця моя невелика, трохи більше двох тисяч населення, тому з усіма мені вдається контактувати. Знаю, хто чим живе і займається. Мабуть, саме тому кількість злочинів у нас зменшилася в порівняні з сусідніми селами. Громада, звісно, мене приймає, бо дільничні змінюються, а я працюю тут шерифом вже десять років. Телефонують і вдень, і вночі, звертаються одразу до мене, тому що, зазвичай, не знають, хто у нас дільничний. А я нікому і ні в чому не відмовляю: потрібно посприяти із чимось чи відвезти в лікарню – допомагаю, бо людям це потрібно. За матеріалами «ГУРТу» і Радіо «Свобода».