Інформація про стан довкілля має бути доступною всім без жодних обмежень — під таким твердженням підписалася держава Україна в усіх можливих документах. Проте до сьогоднішнього дня старанно порушує обіцянки й ховає публічну інформацію за обмежувальними грифами.

Практика обмеження доступу до інформації з генеральних планах міст поширена в абсолютній більшості міст України. Така ситуація не дозволяє громадянам повноцінно брати участь у прийнятті рішень, які стосуються їхнього ж життя й здоров’я.

Та й ті, хто ці рішення фактично приймають – депутати місцевих рад — так само зазвичай не мають доступу до повного об’єму інформації навіть тоді, коли затверджують генеральний план.

Генеральний план населеного пункту є документом органу місцевого самоврядування, який обгрунтовує довгострокові стратегії планування й забудови території.

Цим документом мiськi й селищнi ради, їх виконавчi органи, Київська й Севастопольська мiськi державнi адмiнiстрацiї керуються під час складання програм охорони природи, визначення цiльового призначення земельних дiлянок, розмiщення будiвництв, під час надання дозволів на забудови та при прийнятті iнших рішень, які виникають у сфері охорони природи, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки.

Теорія і практика

Стаття 50 Конституції України визначає, що кожен має право на безпечне для життя й здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» в ст. 9 вказує, що, крім цього, кожний громадянин України має право на участь у розробці та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, вільний доступ до інформації про стан навколишнього природного середовища, участь у публічних слуханнях або відкритих засіданнях з питань впливу запланованої діяльності на навколишнє природне середовище.

Реалізовувати ці права громадянин може лише маючи доступ до необхідної інформації. Особливий акцент на цьому ставить Орхуська конвенція, стороною якої є Україна.

Україна, яка ратифікувала Орхуську конвенцію у 1998 році, взяла на себе відповідні зобов’язання і має їх неуклінно виконувати. Як відомо, чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства, крім того, в разі якщо міжнародним договором України встановлено інші правила застосовуються правила міжнародного договору. Попри це доступ громадян України до життєво необхідної інформації став фактично неможливим у лютому 2011 року, після прийняття Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Громадський контроль побудови окремих об’єктів, відкритий доступ до основної містобудівної документації, участь в розробці цих документів стали фактично недоступними.

Хоча, теоретично, ситуація має доволі охайний вигляд: вже згаданий закон у ст.17 зобов’язує органи місцевого самоврядування розміщувати генплани на веб-сайті, публікувати його в місцевих періодичних засобах масової інформації, а також демонструвати в загальнодоступному місці в приміщенні такого органу. Все це стосується проте тої частини документів, що не є державною таємницею чи інформацією з обмеженим доступом.

В цілому в Україні найбільш поширеним є обмеження доступу до матеріалів генпланів грифом «Для службового користування» (ДСК), рідше – грифом «Таємно».

«ДСК»

Практика ховати матеріали генпланів під грифом «ДСК» бере початок іще з радянських часів і популярна до цього часу. Досить часто обмеження доступу поширюється не лише на графічну частину, але й на описову. Наприклад, Миколаївська міська рада в 2009 році своїм рішенням розмістила на збереження у «секторі захисту інформації виконкому Миколаївської міської ради» 17 позицій графічних матеріалів і… два томи пояснювальної записки.

Прийнятий у 2011 році Закон України «Про доступ до публічної інформації» визначив нові вимоги щодо віднесення інформації до службової. Органи державної влади, місцевого самоврядування повинні були розробити нові переліки відомостей, що становлять службову інформацію. Багато таких переліків уже затверджені, та переважно вони були переписані з попередніх документів і по суті ситуацію не змінили. Так уже після створення переліків генеральний план Одеси все ж було «загрифовано ДСК».

Аналіз Переліку відомостей, що становлять службову інформацію в Міністерстві регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України свідчить про те, що найбільш проблемними з точки зору доступу до інформації є саме графічні матеріали генплану. Практично всі вони опиняються серед інформації з обмеженим доступом. Це пояснюється, перш за все, тим, що картографічний матеріал, на який наносяться дані при розробці генпланів, сам по собі має гриф «ДСК».

Однак саме графічні матеріали містять основну екологічну інформацію: межі санітарно-захисних зон, територій зелених насаджень, природоохоронних територій. Наприклад, на основному кресленні генерального плану вказують поточний стан і пропозиції щодо архітектурно-планувальної організації й функціонального зонування, використання та забудови територій населеного пункту, межу населеного пункту, озеленені, природоохоронні, оздоровчі, рекреаційні, історико-культурні, промислові території, ліси й лісопарки, водойми та багато іншого.

Важлива для громадськості інформація також визначена в Схемі планувальних обмежень. На кресленні відображаються території, до яких законодавством і державними нормами встановлені відповідні обмеження на їх використання: сейсмічні зони, зони загазованості й запиленості, обмеження забудови в районах аеропортів, площі залягання корисних копалин, водоохоронні зони й інше.

Конфлікти

При прийнятті та реалізації генпланів «найпопулярнішими» приводами для конфліктів є зменшення площі зелених зон у містах і розміщення екологічно небезпечних об’єктів поруч з житловою забудовою. Найскладніше в критичних ситуаціях дізнатися, чи відповідають заплановані зміни Генеральному плану міста, чи ні.

Відомим є протистояння харківської громадськості в 2010 році приводу будівництва дороги через парк ім. Горького. Питання, чи передбачена ця дорога генпланом, тривалий час ,було предметом судового розгляду.

Серед основних вимог противників прийняття в Києві «Генплану 2025» – недопущення забудови більше ніж 700 га зелених зон,збереження від поспішної забудови Дніпровських островів.

Прикладом того, як ці вимоги можуть бути реалізовані, назвемо Львів: там міська рада була змушена затвердити окремим рішенням межі міських парків.

У громадськості Київської області, яка навіть не залучена до обговорення генплану Києва, викликають занепокоєння плани винесення близько 35 тисяч гектарів промислових територій, переважно небезпечних виробництв, у приміську зону.

В Луганську при затверджені генерального плану мешканці протестували проти розміщення промислової зони біля житлових будинків у Малій Вергунці.

Для врахування інтересів громадськості в процесі розробки генпланів перш за все необхідний доступ до відповідних матеріалів та створення можливостей для участі громадськості з метою усунення конфліктних ситуацій в майбутньому, забезпечення компенсаційних заходів та прийняття найбільш обґрунтованих та ефективних рішень.

Доступ до матеріалів генплану важливий не лише на стадії його розробки, але й після його затвердження в процесі реалізації. Саме такий доступ дає громадськості інструменти вчасно й ефективно реагувати на порушення екологічного та містобудівного законодавства. З іншого боку, це може зменшити кількість необґрунтованих звернень і конфліктних ситуацій, переважна більшість із яких виникає саме внаслідок браку повної та достовірної інформації.

У Львові, наприклад, одна з компаній придбала ділянку на аукціоні в промисловій зоні. Серед умов продажу земельної ділянки було вказано, що на ділянці можуть розташовуватись підприємства не вище третього класу небезпеки за санітарною класифікацією. Однак, після купівлі ділянки на цій території розпочалось будівництво асфальтно-бетонного заводу, який відноситься до першого класу небезпеки. Таке будівництво викликало протести громадськості, адже суперечило вимогам санітарних норм, чинного на той час генплану й проекту нового генплану — про це громадськість довідалась лише зі слів представника розробника нового генплану під час громадських слухань. Згодом виявилося, що в місті реалізовувалися ще кілька проектів першого й другого класів небезпеки, які мали б бути винесені за межі міста.

Відомою є також справа Європейского суду з прав людини “Гримковська проти України”. Рішення за нею в липні 2011 року було прийнято на користь громадян, які тривалий час проживали поруч із автомагістраллю, збудованою всупереч генплану.

Генплан міста Краснодон багато років тому передбачав будівництво об’їзної дороги, та замість цього з 1998 року під об’їзну дорогу почали використовувати вулицю Червоноармійську в приватному секторі. По дорозі рухалися вантажівки, бензовози, транзитні фури.

До Європейського суду заявниця скаржилась за ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод – на несправедливість провадження у її справі й на неспроможності органів влади організувати належний екологічний контроль відповідного шкідливого впливу.

Європейський суд встановив порушення ст. 8 Конвенції в зв’язку з недотриманням справедливого балансу між інтересами заявниці та інтересами суспільства, спираючись на два пункти. По-перше, держава не змогла навести дані адекватного екологічного дослідження використання міської вулиці як автомагістралі. По-друге, заявниця не мала ефективної можливості впливати на процес прийняття рішень щодо використання дороги по вулиці, на якій вона проживає.

Автор: Дмитро Скрильніков

Ця стаття створена в рамках проекту «Через доступ до генеральних планів – до містобудування без корупції», який реалізує Східноукраїнський центр громадських ініціатив за фінансової підтримки програми «Верховенство права» Міжнародного Фонду «Відродження»