Право на місцеве самоврядування, власне як і всі інші права, виникло в результаті суспільного протистояння. У своїх безкінечних війнах з Ватиканом та місцевими феодалами очільники Священної Римської Імперії зробили в Північній Італії ставку на незалежність міських громад. Так виникло Магдебурзьке право – право міст самостійно визначати свою долю через систему виборних представницьких органів.

Становлення Магдебурзького права не було безхмарним. Феодали не хотіли миритись з суттєвою втратою власних доходів і час від часу перевіряли не лише стійкість свобод міст, але й міцність їхніх фортифікаційних укріплень. Міста були змушені захищатись, і неодмінним атрибутом самоуправління стала наявність не лише війтів та магістратів, але й арсеналів та порохових веж.

В Україні право на місцеве самоврядування не було здобуте ані в збройних повстаннях, ані в ненасильницькій боротьбі. Одного дня замість єдиного кандидата в бюллетені з’явилось декілька, що не вплинуло суттєво, ані на якість цих кандидатів, ані на результати голосувань. Більшість навіть не відчула втрати цього сумнівного привілею. Дарована свобода не є життєздатною, оскільки від початку є звичайною стилістичною помилкою, сполучення слів з абсолютно протилежним значенням.

Усвідомлення справжньої суті речей вимагає точності формулювань. Ми не втратили Магдебурзьке право, ми його просто не набули. Слово “адміністрація” жодним чином не натякає на наявність у місті самоврядування , натомість викликаючи стійкі асоціації з численними окупаційними адміністраціями, які бачила за свою вікову історію наша багатостраждальна Батьківщина.

Колись наші предки були більш точними у своїх визначеннях, не залишаючи місця для різночитань. До прикладу, виконавчий орган міських рад називали просто “Міські слуги”. Їх, так само, як і сьогодні не обирали, а наймали за гроші.В ті часи громаді було значно простіше обирати адекватну форму демонстрації власного незадоволення. Адже кожен розумів, що поганих слуг треба не пікетувати, а пороти різками на конюшні.