[wzslider lightbox=”true”]

Єлизаветівському сільському голові
Максиму Ігоровичу Голосному
(у скороченні)

Від землі я увесь, без остатку,
Разом мрії мої вдалині,
Та нема без села нам достатку.
Не згубись, моя доле, в імлі.

Моя доля й села — одно ціле,
Я частинка маленька його.
Де б не жив, та в душі уціліле
Почуття до землятства мого.

Почуття те болить і тривоже,
Небайдужість бо – риса людська.
Вона, певен, все зрушити зможе,
Була б тільки там єдність сільська.

А розрухи на кожному кроці,
Що не двір, хоч питай не питай,
Всюди «сук, що всім видно ув оці»,
Селянин прожива так літа.

Він рахує літа свої в тузі,
В непростимій розрусі села.
Де були сінокоси у лузі,
Там амброзія з рук ствола.

Половецька і Скитська могили
Край села, як німі вартові.
Із глибинних віків дають сили
Для громади села голові.

Кращих змін пройшов час на світанку,
На світанку нового життя.
І сільський голова, як той Данко,
Вів громаду села в майбуття.

Завзяття молодецьке і рішучість
В прийнятті добрих справ для села
Спонукали людину на участь –
На двобій зі злом влади звела.

Депутати сільради, як юди,
Приховать щоб бездарність свою,
Об’єднались на спротив, а люди
Проти них «об’явили війну».

За Законом земля має тлінність
І орендна платня не мала.
Влада стріла незвичну відмінність –
Не продажний у нас голова!

А прибрати б його із орбіти,
Із орбіти своїх володінь.
Тільки де цього Правду подіти.
Щоб не впала на них лиха тінь?

Звинуватити й сміло до суду:
Неугодних подалі звести…
Зло творити без осуду люду
Й нерадивцям до влади мости?

Але сила громади міцніша,
Колективний бо й розум ясний.
Де добро, а де зло, всім видніше
Для сільчан голова – рідний син!

Тож село і повстало на захист
Своїх прав і свого голови.
Устремління їх, плани, його хист –
Одно ціле із двох половин.

Тільки влада ця й досі при силі,
Зневажає сміливо Закон.
Всі бажання громади, як хвилі,
Розіб’ються об ряд перепон.

Телебачення й преса рясніє
Надбрихливою «компрою» щоб,
Щоб знеславить сміливця, що вміє
Протиставити Правду, як в лоб!

Мужньо зносить моральні удари,
Вдячний долі поміж ворогів.
Крізь дебати порожні і чвари
Людську гідність не втратить зумів.

Наш сільський голова досвід мас,
У проблемах села сам змужнів,
всі проблеми людей добре знає –
Йому шлях до державних мужів!

Микола Литвин, 2012

 * * *