Инструкция по опустошению недр: как работают соглашения о разделе продукции
30.10.2013
Куда уходят мэры?
05.11.2013
Місто Курітіба 1971 року депресивне місто – суцільного звалища сміття. Місто Курітіба 1992 року – прогресивна та економічно-приваблива столиця свого штату.
Молодий мер, із нестандартними ідеями, врятував своє бідне місто – без допомоги: кредитів від федерального уряду, а також без Всесвітній банку та Міжнародного Валютного Фонду – за одну свою каденцію!
Курітіба – крупне (434 кв км) Бразильське місто, столиця штату Парана. Його населення в межах міської межі перевищує 1,7 млн. жителів. Ще 1,25 млн. людей живе в 15-ти кілометровій приміській зоні, і активно залучені в маятникову міграцію. Міським жителям належить більше 1 млн. автомобілів, тобто рівень автомобілізації складає 625 автомобілів на 1000 жителів, що майже в два рази більше Москви.
Все це стало можливим завдяки ініціативі мера Курітіби – Жаіме Лернера. На самому початку він оголосив – що проїзні жетони відтепер мають номінальну вартість – продуктова корзина (як би це було в Україні то – корзина з 10 яєць, сало, цибуля, курка, помідори, огірки, капуста, яблука) – мінімальна сезонна продуктова корзина. Проїзний жетон був дійсний 30 днів, тобто втрачав свою вартість кожен наступний день, продукти в умовній корзині – відповідно теж псувалися з часом. Тож куритибці намагалися швидко обміняти їх на різні корисні речі, що зробило їх обіг в економіці в декілька разів швидшим ніж обіг звичайних грошей. Також Жаіме Лернер – запустив в експлуатацію ряд додаткових маршрутів міського транспорту, , спочатку це були навіть переобладнані вантажні бортові авто, адже у місті були дуже серйозні проблеми з автобусами. Також Жайме Лернер – організував тисячі міні будівельних бригад та курси для всіх хто не вміє – але хоче будувати для себе будинки. За свою роботу, будівельні бригади отримували платню – тими самими проїзними жетонами! Очевидно, що Жаіме Лернера вже раніше чув про – австрійське містечко – ВЬОРГЛЬ .
У 1971 році губернатор Парани, призначив мером міста Жаіме Лернера, тридцяти трирічного урбаніста, інженера та гуманітарія, що володів власними, куди більш глибокими ідеями, з приводу розвитку міста.
Сміття було однією з основних проблем в Курітібі. Чисельність міського населення зростала як гриби від 120 000 в 1942 році до 2,3 млн. в 1997 році. Багато жителів жили в фавелах, це жахливі нетрі з картону та гофрованого металу. Вантажівки для вивезення сміття, не могли навіть увійти в ці фавел, адже вулиці не були достатньо широкі. Сміття тут накопичувалось роками, і інфекційні хвороби спалахували, одна за одною.
В бюджеті міста не було коштів щоб застосовувати звичайні рішення, такі як застосування бульдозерів та сміттєвозів, або будівництво нових вулиць. На федеральну допомогу було годі сподіватися бо в той час панувала глибока економічна криза і країною правила військова хунта. Інший спосіб був таки знайдений.
Історія міста Курітіба показує, що введення додаткових валют (демереджевих ) було у змозі допомогти бідному населенню використовувати незадіяні ресурси, щоб творчо вирішувати цілий ряд проблем, у тому числі з очищення навколишнього середовища, створення робочих місць та створення сучасної комунальної інфраструктури.
Навколо Куритиби був достаток продовольства, у зв’язку з родючими землями та тропічним кліматом на південно-сході Бразилії. Та у мешканців не було роботи, грошей та муніципальної системи транспорту. Багато жителів фавел не могли навіть дозволити собі скористатись послугами громадського транспорту. Мер – Лернер сміливо використав місцеві ресурси, щоб вирішити нагальні міські проблеми. Запроваджене ним правило – викреслювати нуль з бюджету пізніше прославило цю людину на весь світ. Не дивно, що згодом він став найбільш популярною і шанованою людиною в Бразилії і в цілому світі.
Великі металеві контейнери для сортового сміття, були поміщені з краю фавел. Той, хто здавав багато, відсортованого сміття отримував проїзні талони . Ті, хто здавав папір та коробки – отримали пластикові талони, котрі можна було обміняти на сезонні кошики, із свіжими фруктами та овочами. Крім того, були шкільні програми – зі збору сміття, по результатам котрих нагороджували бідних учнів ноутбуками. Було укладено ряд договорів мерії Курітіби – із сміттє-переробним компаніями, Бразилії та інших країн. За виручені кошти мерія викупила міські землі і надавала їх вчорашнім безхатченкам в кредит за проїзні талони під забудову і безвідсотково кредитувала придбання будівельних матеріалів. Так знедолені люди ставали домовласниками, а громада отримала новенькі школи, лікарні, бібліотеки, парки та сквери.
Десятки тисяч дітей вибирали сміття з околиць міста, роблячи їх чистими. Їхні батьки використовували проїздні жетони, щоб їздитидо центра міста, часто, для пошуку роботи. Також, за сприяння мера – автобусні проїзні жетони, стали приймати на місцевому ринку, в обмін на продовольство. Один раз, 100 шкіл здали 200 тонн сміття – отримавши за це багато ноутбуків. Таким чином через утилізацію сміття зберігалося довкілля в еквіваленті 1200 дерев, кожен день!
Зрештою, більше 70% домогосподарств Курітіби стали брати участь в таких програмах. В 62 бідних районах обміняли 11000 тонн сміття – на майже мільйон автобусних жетонів та 1200 тонн продовольства. Інші програми – були створені для фінансування реставрації історичних будівель, створення зелених зон, а також забезпечили усіх житлом, будівництво якого немало практично ніякого фінансового навантаження на муніципалітет!!!.
Увага! Коли в місто пішли інвестиції, та провідні підприємства такі як ВОЛЬВО – захотіли збудувати там свій заводи – мер Курітіби сказав їхнім представникам : « – Так нам потрібні ваші автобуси, і щоб у нас був ваш завод. За оренду землі, під заводом платитимете нам – половину автобусами, а половину валютою…нашою валютою, жетонами. Долари нам непотрібні. Не хвилюйтеся, ми дамо вам дуже вигідний кредит – нашими жетонами».
Багато ініціатив по екологічному очищенню, відновленню міста, створення робочих місць, поліпшення освіти, профілактиці хвороб, ліквідації голоду – були проведені без підвищення податків, перерозподілу багатства та випуску облігацій. Без звернення до благодійників, або кредиту від федерального уряду, а також без таких організації, як Світовий банк та Міжнародний Валютний Фонд !!!
Результати, отримані з чисто економічної точки зору варто відзначити. З 1975 по 1995 р. валовий внутрішній продукт (ВВП) в Курітибі збільшувався в середньому на 75% на рік! . Це більше, ніж у штату Парана, і на 48% більше, ніж ВВП Бразилії в цілому. Середній мешканець міста Курітіба – став заробляти в три рази більше від середньої заробітної плати в Бразилії. Якщо брати нетрадиційні вигоди – такі як обмін сміття на потрібні товари та послуги, реальний сукупний дохід жителів, принаймні на 30% вище ніж у інших штатах . Якщо дивитися на ці вражаючі результати з людської точки зору, то можна тільки уявити рівень відновлення гідності та надії на краще майбутнє, у мешканців Курітіби.
Вони зробили це за рахунок використання додаткових валют, що не замінюють, а доповнюють національну валютну систему! Цей інноваційний підхід є важливою умовою потужного розквіту – місцевої економіки. Саме це дозволило розвиватися, і донедавна депресивне місто отримало реальну можливість значно поліпшити умови життя своїх мешканців, всього за одне покоління.
У 1990 р. місто Курітіба було удостоєне високої екологічної нагороди ООН, наданої за значний внесок у збереження навколишнього середовища.
В Курітіба є парки-квартали, від кожної етнічної громади, що там мешкає – в тому числі є і український парк.
В місті сформувалися сучасні концентровані промислові зони, в яких функціонують філії найбільших світових концернів, яких було допущено за умови запровадження тільки «зеленого» виробництва. Це стало запорукою майже повної ліквідації бідності, безробіття і злочинності, які панували тут донедавна.
P.S. В Україні є дуже багато звалищ сміття. Проте досвід їх ліквідації майже відсутній, ті ж хто займається цим – роблять це на добровільних засадах, і не мають жодної підтримки від влади, на всіх її рівнях http://vikna.stb.ua/news/2012/8/8/112626/ .
P.S.S. То може, прийшов час вислати наших політиків на окремий економічний острів, а самим згуртуватися і запровадити місцеві демереджеві гроші та надати кожному з нас право на їх емісію по відповідним правилам, наприклад тим, що запровадили куритибці?
