Тут аналізую економічну складову тексту угоди “Про перерозподіл продукції…”, підписаної між Україною, Shell, та “Надра Юзівська” Іван Варченко, Депутат Харківської обласної ради .

Українців майстерно розділено на два табори: «екологів» та «євроінтеграторів». «Екологи» аргументовано непокояться, що видобуток нетрадиційних вуглеводнів несе потенційну небезпеку для довкілля, здоров’я та життя людей, перетворює Україну на пустелю. «Євроінтегратори», не менш переконливо, наполягають, що Україна позбавиться залежності від Газпрому, забезпечить себе власним газом, здобуде повагу іноземних інвесторів. І якщо перших називають агентами Москви, Путіна-Мєдвєдєва, Газпрому, Вітренко, Медведчука та нігерійських фермерів, то інша сторона, логічно, є агентами Банкової, Межигір’я, Януковичів (старшого й молодшого), друзями Азарова, Добкіна та Кернеса.

Влада активно поглиблює цей конфлікт. Аж настільки, що тепер я мушу вірити в щирість євроінтеграційних устремлінь президента та прем’єра, міністрів, що пройшли навчання у російських спецслужбах. Які, купуючи російський газ за 432 долари, вимагають за нього зі шкіл та лікарень понад 1000 доларів. І після трьох років стабільного «покращення життя» повірити, що саме зараз, у газових контрактах, вони потужно подбали про Україну та народ. Парадоксально, але найбільшу стурбованість за європейський вибір і прихильність гаслу «Геть від Москви!» (читай Газпрому) сьогодні демонструють саме вони, разом з депутатами від партії регіонів Харківської та Донецької обласних рад. Натомість представники опозиції, які висловлюють застереження щодо підписання газових угод, видаються ледь не зрадниками українського народу.

Наразі не планую долучатися до дискусії про геополітичні змови та альянси проти України. Залишу фахівцям і екологію, хоча бачу вразливість захисту, базованого, в основному, на емоціях, які викликає фільм «ГазЛенд».

Тексти газової Угоди (опубліковані на персональному сайті) цілковито спростовують останній аргумент влади про економічну вигоду для країни.

Укладена на 50 років Угода між Україною, компаніями Shell та «Надра Юзівська» «Про перерозподіл вуглеводнів…», яку старанно приховували від громадськості, не має нічого спільного з забезпеченням України власним газом! Це виключно комерційний проект, мета якого – отримання прибутків приватними компаніями. Реалізація Угоди для України є економічно збитковою і становить загрозу національній економічній безпеці.

А тепер про деталі.

По-перше. Україна, завдяки цій газовій Угоді, не забезпечить себе власним газом.

Угода підтверджує, що Україна отримуватиме від 31% до 60% у прибутку з добутого газу. Тоді коли Shell та «Надра Юзівська», як інвестор, отримуватимуть решту (від 40 до 69%) прибутку, яку порівну ділитимуть між собою. Припустимо, за найсприятливіших умов, через 7-10 років досягаються пікові показники видобутку у розмірі 20 млрд. м3 газу на рік (п.5.8). З них на відшкодування витрат інвестора закладено ні більше ні менше – 65% (або 13 млрд. м3) видобутих вуглеводнів, які називаються «компенсаційною вуглеводневою продукцією» (п.14.3). Решта, 7 млрд. м3, як прибуткова продукція, ділитимуться між інвестором та державою, згідно принципів, визначених статтями 14 та 15 Угоди. Зазначу, що отримувати максимальні 60% Україна зможе лише тоді, коли вартість видобутку буде значно нижчою, ніж та, яку дозволяють сьогоднішні технології. Тож реально Україна може мати газу від 2,17 млрд. м3 (31%) до 2,8 млрд. м3 (40%).

Передбачаю закид: адже український партнер – інвестор «Надра Юзівська» – на 90% у державній власності. Відповідно, ще якась частина має належати державі. (Яка саме – невідомо, бо угода між «Надра України» та СПК «ГеоСервіс» про утворення компанії «Надра Юзівська» також утаємничена). Без суперечок додаю ще по 90% частки «Надра Юзівська» до отриманих цифр. Результат – від 4,3435 млрд. м3 (31%) до 4,69 млрд. м3 (40%). Це за умов бездоганно чесного ведення бізнесу. Нагадаю: зараз ми щороку імпортуємо понад 30 млрд. м3 газу. Зрозуміло, що 4,69 млрд. м3 сланцевого газу не вистачатиме для покриття дефіциту. Інше питання – чи буде цей газ продаватися на внутрішньому ринку дешевше за імпортований – залежить від кон’юнктури ринку і совісті майбутніх президентів та урядів. Але добувати ресурси за понад ¾ їх вартості вважаю, у кращому разі, ганебним виявом непрофесіоналізму та безгосподарності, у гіршому – свідомим злочином, у тому числі перед майбутніми поколіннями.

По-друге. Серйозна небезпека полягає у тому, що Угода передбачає можливість повної втрати державою своєї частки у прибутку!

Угода визначила, що частку компанії «Надра Юзівська», аж до початку промислової розробки, повністю фінансуватиме Shell (ч.4.12 Угоди). Пунктами 4.12.3 та 40.2.6 не виключається, що держава може втратити контроль над «Надра Юзівська».

Тобто з часом ймовірна повна відмова «Надр України» від своєї частки на користь, наприклад, СПК «ГеоСервіс», яку пов’язують з головною «сім’єю» України. Те, що за таких умов Shell не зобов’язана буде надалі фінансувати частку «Надра Юзівської» – вже дрібниці. Такий крок можна зробити після того, як усе буде профінансовано. У цьому випадку кілька «наближених» приватних осіб отримають весь прибуток з 34,5%. (Решта 45 мільйонів українців, нагадаю, будуть задовольнятися своїми 31%).

Текст Угоди залишає поле для подальших маневрів.

У випадку істотної зміни обставин, наприклад, через зміни в законодавстві України та нормативних актах, будь-яка Компанія-Інвестор може в односторонньому порядку відмовитися від цієї Угоди. Тоді компанія-Інвестор, що залишилася, набуває всіх прав та обов’язків Компанії-Інвестора, що відмовляється від цієї Угоди (ч. 36.4).У випадку відмови однієї Компанії-Інвестора, ця Угода продовжуватиме діяти по відношенню до будь-якої Компанії-Інвестора, яка продовжує її (Угоду) виконувати, яка з такого моменту отримує всі права та зобов’язання Компанії-Інвестора, яка відмовилася від Угоди (ч.36.7). На практиці це може мати наступний вигляд. Через кілька років, коли основні гроші буде проінвестовано, створяться умови для того, щоб Shell відмовилася від співпраці, а її частка перейшла до «Надра Юзівська». Внаслідок цього, кілька обраних українців вже матимуть право на усі 69% прибутку від діяльності.

Але і це ще не все. Стаття 39.4 Угоди передбачає, що Держава може відмовитися від своєї частки продукції або платежів, які підлягають сплаті їй за цією Угодою. Крапка. Українці можуть залишитися ні з чим! Інформаційно пояснити це владі буде доволі просто. Вона лише підтримає тезу, достатньо поширену серед деяких «патріотів», що ми, убогі, маємо ще й подякувати благодійникам за те, що ті прийшли на український ринок та виявили увагу до нашого газу. Бо інвестор, мовляв, вкладається грошима й технологіями. А видобуток газу й нафти це виключно жести доброї волі та альтруїзму…

Чи можна такі умови назвати успішним залученням інвестора? В жодному разі! Від такої співпраці необхідно відмовитися вже зараз.

Для цього, виходячи з національних економічних інтересів України, доцільним є реалізувати наступний порядок денний:

Харківська та Донецька обласні ради скасовують свої рішення від 17.01.2013 та 16.01.2013 про погодження тексту Угоди.

Верховна Рада до повного законодавчого врегулювання накладає мораторій на розробку сланцевого газу, нафти та інших нетрадиційних вуглеводнів. Крім того, формує слідчу комісію з розслідування обставин підписання Угоди, її законності та повноважень суб’єктів.

Уряд скасовує цю Угоду і подальші переговори проводить за умов повної прозорості, з залученням екологів та економістів, інших зацікавлених сторін.

Нереально? Тоді керівництво компанії Shell має розуміти, що Україна – не Нігерія, а інтереси президента та уряду не завжди збігаються з інтересами власника надр – українського народу. Ласкаво просимо до України, але умови Угоди буде суттєво змінено.

А сланцевий газ не пропаде. Зрештою, якщо ми зараз не вміємо ефективно використовувати надра, то навчимося пізніше.
http://blogs.korrespondent.net/users/blog/varchenko/a..