Андрій Садовий пішки ходить на роботу. На вихідних дозволяє собі їздити на велосипеді. У нього п’ятеро дітей. Він практично не вживає алкоголь та дуже рідко — м’ясо. Погодьтесь, дуже нетиповий мер українського міста. Доречі, єдиного українського міста, яке рекомендують для відвідування світові інформаційні агенції.

Сергій Дідковський дуже любить Львів, та почувається в ньому комфортно. Там смачно, компактно, історично та багато дівчат з пишними формами.

Ви, в принципі, дуже нетиповий для України мер. У вас немає купи літаків і купи автомобілів. Ви такий, демократичний і тихий. Як це так вийшло? Я так розумію, що ви насправді такий і є.

Так виховали мама з татом.

Можна це назвати якимось львівським вихованням?

Насправді немає львівського виховання, чи київського, чи варшавського, чи празького. Просто я себе так комфортно почуваю. І треба мати ті речі, які тобі потрібні для життя. Навіщо тобі зайве? Тому що воно обтяжує, воно створює проблеми. Тому так комфортно. Тим більше, Львів завжди був і буде вільним містом, демократичним містом.

Так воно у Львові заведено є, в принципі, традиційно. Я, чесно кажучи, навіть на ту тему ніколи не думав. Тому що коли ви приїжджаєте в європейську столицю — одну чи іншу…

Я, наприклад, пригадую, коли ми готувалися до Євро, я був у Швейцарії. У нас була делегація, нас посадили у велику машину, а мер собі сів заді на «мотік» і за нами поїхав, і це нормально. Так само, як я, наприклад, в суботу і неділю люблю взяти ровер і на ньому поїздити, жінка бере малих – і також на ровері. Це кайф, це дуже великий кайф – бути вільною людиною.

А існує взагалі, якщо брати Львів у ТОП-10 Financial Times…

І зараз Reuters нас включив в перше місце тих міст, які варто відвідати.

Чи є взагалі якийсь рецепт? От може прийти якийсь ваш колега з іншого українського регіону і сказати: «Дайте мені рецепт, як я можу зробити своє місто кращим».

Є рецепт. В першу чергу, треба зруйнувати стіну, яка дуже часто вибудовується між громадою і владою. Це елементарно видно по вільному доступу в орган влади. От ви, наприклад, заходите в міську раду. В нас немає бар’єрів, турнікетів. У нас є вільний вхід. Це вже є перший прояв того, що людина вільно може зайти поспілкуватися.

Тобто будь-яка людина?

Будь-яка. Звичайно, якщо ви хочете якусь довгу розмову, треба попередньо записатися. Але якщо якесь гаряче питання, де ваші права порушені, ви можете прийти моментально і сигналізувати про це.

Якщо це питання десь на інших ланках хтось не зрозумів або не підтримав. Тому це перша річ, яка засадничо має бути: це відкритість, це можливість донести свою думку. І багато інших чинників, але я би з цього, напевно, почав.

Тобто влада і громада – ми маємо бути разом. Громада обирає собі менеджера, який має від імені громади управляти тими чи іншими процесами.

Тобто мер має бути саме менеджером. Я правильно зрозумів?

Це насправді багато факторів поєднаних, тому що він має бути і господарником, і політиком. Насправді він має бути стратегом. Міський голова – це та людина, яка бачить стратегічний розвиток міста на 10, 20, 30 років наперед. Це дуже важливо.

А в чому зараз стратегічний розвиток?

Збудувати місто, в якому хочеться жити, щоб молоді люди приїжджали до Львова з інших міст світу. Щоб у нас динаміка розвитку ІТ була не 30%, як сьогодні, в рік, а, наприклад, 50-60%. Щоб Схід України мав можливість літаком прилетіли до Львова дешевими авіалініями. Щоб мешканці міста Львова мали комфорт від комунального проживання, щоб воду можна було вільно пити з крана. Не тільки, щоб вона була доступна 24 години на добу, як є сьогодні, і гаряча вода постійно, а ще щоб можна було її вільно пити.

Для цього треба багато працювати. Щоб дороги були всі поремонтовані, щоб школи були всі поремонтовані, щоб наша освіта була найкращою у Європі. Я можу дуже довго продовжувати цей перелік.

А що стосується саме туристичної привабливості? Років 5-6 тому я усвідомив, що Львів – це туристичний центр України. Тут все ж таки більше гастрономічної складової, тобто гастрономічних турів, чи все ж таки архітектурних чи поєднання того і іншого? Навіщо людина приїздить до Львова, і чому вона має приїздити?

Юля Тимошенко дуже красиво говорила, що «я приїжджаю до Львова, щоб заряджатися». Знаєте, як батарейки заряджують. І дуже багато людей приїжджають, щоб отримати цей ковток свіжого повітря.

Так само, як говорить власник «Фоліо» (харківське видавництво): «Я просто приїжджаю надихатися на повні груди оцієї волі і далі йти працювати». Насправді тут часто спілкуються і приїжджають багато різних людей. Такий, знаєте, центр спілкування.

Тут є унікальні архітектурні стилі, їх важко знайти в інших містах. Тут є фантастична кава, яку важко знайти в іншому місті України. Але, я думаю, найбільше — це люди, це спілкування, просто відчуття певної гармонії, яка присутня, тому що ми не даємо руйнувати наш діамант, яким є історичний центр міста, паплюжити його не дозволяємо, хоча багато хто хоче. Це, напевно, один з чинників.

Але, напевно, є ще багато інших, і можна їх розкривати все глибше і глибше. Це тема розмов, ми можемо спілкуватися годинами з вами, не 40 хвилин, а 40 годин. Не факт, ми ці всі питання проговоримо.

А воля – це все ж таки львівське уособлення, львівська фішка, чи її потрібно створювати, її потрібно ліпити руками, її потрібно підтримувати?

Це дуже цікаве запитання від вас. Вільне місто творять вільні люди. Люди, які люблять людей, які вірують в Бога, які дуже гостро відчувають несправедливість, які вміють прощати і які дбають про гармонійних розвиток своїх родин, своїх дітей.

Чому так є? Не знаю, тому що така тут земля, тому що король Данило, коли це місто заснував, напевно, вклав дуже сильну енергетику.

Можливо, сильна енергетика тут була колись ще до нього. Тому що дуже часто Львів називають енергетичною криницею. Багато людей з Європи, зі світу, які сюди приїхали раз, потім приїжджають ще раз, ще раз, ще раз. Їм дуже важко зрозуміти, чому вони приїжджають. Просто прогулятися нашими затишними вуличками.

Щось тут є.

Чи існує у вас якась стратегічна програма розвитку тих самих ресторанів? Чи вони просто роблять, їм це подобається?

Це є приватний бізнес. І він є сьогодні достатньо рентабельний. І специфіка львівських ресторанів у тому, що кожен має свою особливість, свою фішку, як говориться.

Коли ви приїжджаєте, наприклад, в Київ, то є багато ресторанів, які зроблені по франшизі, тобто вони десь вже є такі самі. А у Львові своя особливість.

Кав’ярня, де ми з вами говоримо, — це витвір праці родини, яка є власником цієї кав’ярні. Це прекрасна родина, яка має п’ятеро дітей, дуже хороші люди, кожну неділю ходять в церкву, моляться, не продають тут алкоголь, тут тільки хороша кава.

Але дійсно після цієї кави є проблеми, тому що приїжджаєш в Мюнхен, у Відень, і не можеш знайти такої кави.

Щоб навчитися робити каву, треба вчитися мінімум два місяці, тому що дуже багато складників і нюансів. Це досконалість, перфектність, — це є специфіка.

Ресторанний бізнес в нас розвивається, є заклади, де я можу вас запросити, я спокійний, що ви отримаєте естетичне і гастрономічне задоволення. Є заклади, які шукають себе, є заклади деякі, які навіть паразитують на туристах.

Фішка якась є, але якості ще немає. Але це все творення, новий продукт, він твориться. І гармонія ціна-якість – у нас у Львові з цим усе «окей», тобто людина отримує те, що хоче.

Це дуже цікаво, тому що аналогів львівським ресторанам в Україні більше немає.

Є в Одесі, наприклад, Сава Лібкін. Я був у декількох його ресторанах. Він молодець, має естетичний смак. В принципі, я би хотів, щоб він, можливо, навіть один з ресторанів відкрив у Львові.

Це важливо, щоб навіть наші ресторатори трошки відчули, що є конкуренція. Є в Києві, напевно, якісь хороші ресторани.

Принаймні в Києві це не є фішкою. З приводу алкоголю. Я так розумію, що Львів – єдине місто в Україні, де після десятої не продають.

Не продають в магазинах.

А чому?

Ми таке рішення прийняли, щоб не споювати людей. Тому що алкоголь зло тоді, коли випивають зайвого. Так, людина може випити келих вина, чарку. Але потім — це вже проблема.

Хоча маємо прикрі випадки, коли деякі магазини це порушують, їх штрафують, забирають ліцензію. Але, по нашому законодавству, сьогодні забрали ліцензію, завтра знов можна звернутися і знову ліцензію тобі видають. Це повний нонсенс. Тим більше, коли лапають людей, коли вони продають алкоголь дітям. Але ми боремося, такі речі не лишаємо без уваги, ми караємо за це.

Скільки вже діє ця заборона?

Більше двох років. Це дуже позитивна заборона. Вона в багатьох країнах світу також є. Ми є лідерами в світі по алкоголізму, по дитячому алкоголізму. Тут держава повинна бити в набат. Якщо ми втратимо покоління, то все інше не має сенсу.

А ви персонально як ставитеся до алкоголю?

Я в хорошому товаристві можу випити келих білого вина. Звичайно, не в робочий час, борони Боже. Я думаю, це не шкодить. Міцні напої, як правило, не вживаю.

Це вам просто неприємно, чи не подобається?

Келих білого вина я люблю. В суботу в колі друзів. Коли, наприклад, є прийоми, то, як правило, я п’ю воду, тому що завжди має бути світла голова. А міський голова – це життя в акваріумі, тебе бачать з ранку до вечора кожного дня.

А на вулицях, до речі, підходять до вас?

Часто. Підходять, спілкуються.

А що переважно запитують?

А по-різному. Хтось хоче зазнимкуватися поряд. Якщо мешканці, то можуть спитати: «Як до вас на прийом записатися?» По-різному буває насправді. Я завжди відкритий, будь ласка.

А в принципі це від робочого процесу не відволікає? Навіть від особистого життя. От ви йдете від точки А, від ратуші, до точки В, де ви живете, ви ж можете зустріти дуже багато людей.

Люди, в принципі, виховані, вони бачать, що я на якійсь зустрічі. Насправді я не мав з тим проблем ніколи. Воно достатньо все природно. Міський голова має бути завжди з людьми, тому що його люди обрали, довірили йому цю роботу, тому він і публічна особа. І приватне життя міського голови – коли ти ввечері зайшов до хати і до ранку. А весь світловий робочий день ти є публічна особа.

До речі, у вас є якийсь традиційний розпорядок робочого дня? Який? Якісь такі, ключові моменти.

Як правило, будильник в мене стоїть на 7:15, але дуже часто скоріше прокидаюся, залежно від ситуації. Або ранковий обхід, або об’їзд по місту. Зараз я раз в тиждень роблю піші обходи.

Беру район, якийсь мікрорайон, беру керівника району і з ним пішки ходимо. Мені важливо не тільки їздити і бачити, як там дороги, а ще як люди ходять. Кожну неділю я йду, наприклад, до іншої церкви. Дивлюся, яка атмосфера, спілкуюся з людьми.

Це зустрічі з людьми, це виробничі наради, це деколи відрядження.

Якщо, наприклад, людина хоче переїхати жити до Львова, що вона в результаті отримає від цього? Окрім, звичайно, туристичного центру.

Якщо вона вирішить переїхати – певно, отримає те, що шукає. Комунальний комфорт. В принципі, Львів – місто дуже компактне. Львів є чисте місто. У Львові багато фестивалів. Якщо ви програміст, ви легко знайдете роботу. Якщо ви хороший менеджер, такі люди завжди потрібні. З ким я не спілкуюсь з компаній, всі шукають людей толкових. Якщо вам близько по духу тут проживати – welcome.

Це все ж таки має бути людина зі львівським духом чи європейським?

Нормальні люди, які мають моральній стержень і яким просто комфортно у Львові буде працювати, жити.

До речі, які національності найчастіше приїздять як туристи до Львова? Тому що навіть японські делегації я бачив, це дуже дивно для українських міст.

Є поляки, є росіяни, є німці, є австріяки. Японці, китайці бувають. Весь спектр. Важко сказати, кого в нас не було. Питання – більше-менше. В туризмі ми у Львові зробили, напевно, тільки 2 відсотки, 98 треба ще зробити. Тому в цьому плані дуже великий об’єм роботи.

А Євро виправдане?

Звичайно. Це, в першу чергу, для громади відчуття власної сили. Дуже багато було зневіри: вийде, не вийде, не зможемо, дуже багато політиків на цьому спекулювали. А коли Євро пройшло, то громада відчула: «Вау, ми це зробили!» Це круто.

Плюс новий термінал львівського летовища, реконструкція злітно-посадкової смуги, яка дає можливість напряму приймати рейси з Америки, з Канади. Шикарний новий стадіон. Часткова реконструкція доріг, інфраструктури. І це великий досвід. Це ж третя за значимістю спортивна подія світу.

Тому що, наприклад, в Києві ресторатори і готельєри не виправдали власних надій, тому що, незважаючи на те, що туристів було дуже багато, фактично на цьому заробляли декілька ресторанів на Хрещатику. Ті, знаходилися далі від Хрещатика, не заробляли. Я тому із самого початку запитував, чи є якийсь рецепт.

Я вам розкажу, який рецепт. За 3-4 місяці до Євро ми зрозуміли одну річ: ми не здивуємо гостей дорогами, якимись новими мостами. Не здивуємо, в них стільки цього всього є! Чим можна здивувати? Привітністю і гостинністю.

Ми почали реалізацію великого проекту «Привітне місто». Було створено 14 робочих груп: по вокзалу, аеропорту, таксі, готелі, ресторани, волонтери. Кожна з тих груп включала весь сегмент, великі процеси навчання, стажування.

І коли португалець приїжджає до Львова, заходить в кнайпу, в ресторан, а йому дають меню португальською мовою, і, власне, не велике меню, а те, що можна швидко з’їсти. Фани, особливо футбольні, — це трошки інша аудиторія. Це важливо, тому що якщо вони побачать, що все добре, знову приїдуть вже як туристи до Львова. І, власне, кругом Wi-Fi free.

Ця важка рутинна праця дала свій результат, всі визнали, що ми провели Євро найкраще, тому що були позитивні емоції.

Яким чином можна описати те, що називають «дух Львова»? Ви казали, що це привітність, що це десь певна толерантність, тому що Львів – багатонаціональне місто, наскільки я розумію. Що таке «дух Львова»?

Я віруюча людина. Я думаю, це Божий дух, це Божа ласка, яка є над нашим містом, яка нас охороняє і оберігає. У Львові є більше 120-ти храмів, у Львові люди різних конфесій. Гармонія робить свою справу, яку дуже часто важко зрозуміти і усвідомити. Але коли є надскладні ситуації, чомусь в нас спрацьовує якийсь незрозумілий чинник. Але він, можливо, для нас, людей, незрозумілий, бо ми, люди, грішні на цій землі. Але я глибоко вірю в цю велику Божу ласку.

А які у вас гастрономічні переваги?

Я не їм м’яса, за виключенням Різдво, Паска. Якщо свіжина – можу попробувати, дуже рідко. Тому що це забирає енергію. Насправді я їм багато овочів, фруктів, рибу. Це дає мені енергію, я мушу бути завжди в формі.

Я займаюся активно спортом, плаваю. Каву, в принципі, люблю випити в такому… От з вами спілкуюся, хороша приємна людина, я із задоволенням п’ю каву. Як правило, на роботі я в більшості п’ю зелений чай з медом: мед окремо, а зелений чай окремо. П’ю багато води — в день більше двох літрів. І все.

Стараюся ввечері не їсти.

До речі, по львівським кнайпам ходите?

Завжди на обід йду в якесь інше місце. Я бачу все особисто. Нема в мене якогось одного місця, де я ходжу їсти.

А можете пригрозити, що сирники несмачні?

Якщо вони несмачні, я скажу це. Однозначно. Мені важливо, щоб гості міста і львів’яни були задоволені.

Якщо хтось промовчить, я не промовчу. Але я це зроблю тихо, інтелігентно, щоб нікого не образити.

І виправляють?

Насправді це дуже цінна порада. Який мені сенс говорити неправду? Мені важливо, щоб цей ресторан, кафе були успішні. Вони нехай більше зароблять, сплатять більше податків, і люди будуть задоволені. Якщо щось не так, я перший говорю про це.