Ухвалення бюджету на 2013 рік продемонструвало те, що немає навіть якихось формальних натяків на забезпечення представництва суспільства в розробці основного фінансового документу. Немає навіть натяків на якесь обговорення, на залучення громадськості, на врахування думки навіть нашої недолугої опозиції. Немає нічого. Є лише примітивний диктат кількох осіб, що ділять суспільні фінанси, виходячи із своїх персональних потреб.
Парламентаризм в Європі зародився у вигляді феодально-представницьких органів, які збиралися королями (або іншими монархами) задля вотування видатків на найважливіші державні потреби, серед яких на першому місці, звісно, стояло ведення воєн. Феодали, церковники та представники міського бюргерства збиралися та ухвалювали можливість зібрати до казни чергові податки, або рішуче відмовляли у цьому праві королю. Останнє, звісно, траплялося частіше. І причини цього були зрозумілими, оскільки “депутати”, що ухвалювали рішення поза інтересами своїх міст, мали усі шанси бути повішеними на брамі міської ратуші. З тих самих під визначення загальнодержавного кошторису – це атрибутивна функція парламенту. Одна із найважливіших, якщо не найважливіша.
Власне, немає потреби повторювати, що за останні роки ті непевні залишки українського парламентаризму, які ще залишалися, перетворилися на фікцію. Однак останній бюджетний процес, що завершився ухваленням основного фінансового закону на 2013 рік – це взагалі дещо, що перебуває за межею здорового глузду, якогось уявлення про право та законність, а швидше нагадує збір данини азійськими кочівниками.
По-перше, це ухвалення ключового документу невідомо-ким з подачі невідомо-кого. Сама постановка питання, згідно до якого переобраний парламент ухвалює бюджет, внесений урядом, що знаходиться у статусі “виконуючих обов’язків” – це звичайнісінький театр абсурду, якій нівелює саму ідею ухвалення бюджету в парламенті. Люди які вже нікого не представляють ухвалюють рішення з подачі людей, які вже ні перед ким не відповідають. В кого і хто потім буде питати за всі ті дурниці,які вони там понаписували? Ясна річ, що більшість з тих депутатів, які не пройшли до нового складу ВР, скоро опиняться у “закордонному виборчому окрузі”. Голосування за бюджет надасть їм таку можливість. Уряд завтра пере форматують, когось переставлять з місце на місце. Цілком можливо, що новий-старий прем’єр буде старий склад Кабміну “розносити” як попередників, дорікаючи їм незбалансованим бюджетом. Коротше кажучи, документ є, країна за ним буде жити, а спитати за всю цю порнографію, начебто, і немає з кого.
По-друге, знущанням над законністю є розгляд бюджету за спрощеною та скороченою процедурою запару днів. Не зважаючи на те, що бюджет повинен бути внесений ще на початку осені та ретельно вивчений усіма зацікавленими сторонами, навіть ті, хто мав за нього голосувати, побачили документ перед самим голосуванням. А це ж не жарти, це питання, від якого залежить життя мільйонів українців. Від кожної маленької графи може залежати чиєсь життя. Життя того, хто не одержить вчасно допомоги через недостатнє фінансування медичної програми. І це все навіть ніхто не намагався нормально, повноцінно розглянути.
По-третє, не можна не згадати про те, що жодні пропозиції не обговорювалися та не враховувалися. Їх просто ігнорували. Так само як і думку парламентського комітету. Взагалі, будь-яка думка, альтернативна позиції правлячої кліки, залишилася поза увагою. Таким чином, бюджет, що мав ухвалюватися для всього суспільства загалом, перетворився на приватний кошторис однієї політичної сили, з якого вона щедро виписала премії своїм тимчасовим союзникам.
Всі ці обставини мають більш ніж серйозні політичні наслідки, які ніхто не зможе ігнорувати найближчим часом. Зародження парламентської процедури ще у середні віки передбачало лише одну ціль – легітимацію збору грошей в населення. Якою б не була влада, вона завжди намагалася створювати в суспільстві враження, що вона законно та справедливо збирає податки, оскільки від сплати останніх залежить її успішне функціонування.
Американська революція і поява США розпочалися із простого гасла: “Ні податкам без представництва”. В ньому відображалася проста ідея: збирати податки від імені має право лише той, кого це суспільство уповноважило, і хто перед суспільством відповідає.
Ухвалення бюджету на 2013 рік продемонструвало те, що немає навіть якихось формальних натяків на забезпечення представництва суспільства в розробці основного фінансового документу. Немає навіть натяків на якесь обговорення, на залучення громадськості, на врахування думки навіть нашої недолугої опозиції. Немає нічого. Є лише примітивний диктат кількох осіб, що ділять суспільні фінанси, виходячи із своїх персональних потреб.
Виходячи з цих потреб, на Генеральну прокуратуру та СБУ виділено 6,468 млрд. а Міністерство охорони здоров’я – 6,8 млрд.? Як думаєте, чому на “опричників” дали майже стільки ж, скільки на здоров’я усієї держави?
Бо ті, хто все це розписував, все одно лікуються за кордоном, і тому медицина тутешня їх мало цікавить, а от перспективи проявів радості вдячних громадян не можуть їх не бентежити, тому і витрати на силовиків зростають регулярно. Саме тому видатки на СБУ, МВС та Генпрокуратуру майже у півтора рази перевищують витрати на армію. Ясно, що основну небезпеку для себе особи, що розподіляють кошти, вбачають в середині країни, а не за її межами.
Відповідно, думаю, що основною тезою подальшого опору громадян усьому цьому має бути відродження старого гасла про податки і представництва.
Ухвалення бюджету на 2013 рік із порушенням усіх можливих і неможливих норм повністю делегітимізує систему збору податків, яка стає вже не просто корумпованою та непрозорою, але просто нелегальною формою відбору коштів у громадян. Менш легітимною, ніж, приміром, сплата грошей за “дах” на ринку. Оскільки сплата за “дах” – це, все-таки, результат певних обопільних домовленостей із розподілом відповідальності, а сплата податків до такого бюджету може бути обґрунтована лише за допомогою сили, без будь-якої відповідальності.
Єдино-можливим алгоритмом дій для громадян України у цій ситуації є: 1) координація дій громадських рухів та широкого кола політичних сил із офіційного та публічного проголошення нелегітимними податків в Україні (оптимальний варіант – у результаті проведення максимально представницьких громадських щборів); 2) розробка механізмів організованого фінансового спротиву оподаткуванню без найменшого врахування суспільних інтересів.
P.S. Символічно, що ухвалили наш “бюджет” 6 грудня – день, коли орди Батия 1240 року захопили Київ, принісши на українські землі татарське ярмо. До речі, принципи останнього не сильно відрізнялися від української бюджетної політики: пограбування під тиском сили.
Петро Олещук ,
політолог