Суддею Петриківського районного суду Дніпропетровської області Говорухою В.О. ВТРЕТЄ було відмовлено в задоволенні позовних вимог eкс-голові села Єлизаветівка Голосному Максиму – змова чи випадок?
Не зважаючи на численні насмішки та потурання з боку керівників Петриківської райради та райдержадміністрації щодо «нецільового», а якщо точніше «безглуздого» використання коштів – Голосний М.І. за часи своєї недовгої праці (11 місяців) облаштував дитмайданчик, на якому з великою радістю проводять час сільські дітлахи, встановив пластикові вікна у дитячому садку, в сільській раді встановив ліцензійне програмне забезпечення і т.п.
З метою вияснення яке саме програмне забезпечення використовується в роботі працівниками райради та райдержадміністрації, та особисто головою Петриківської райдержадміністрації Мухою В.В. під час покладених на них завдань, уже екс-голова Єлизаветівки звернувся до районної ради з запитом.
Так як відповідь заступника голови Петриківської районної ради Дніпропетровської області Можної Л.І. типу «…на Ваш запит повідомляємо, що у районній раді використовується 6 комп’ютерних станцій, які укомплектовані програмним забезпеченням» не задовольнила Максима Голосного, так як відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядники інформації зобов’язані надавати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об’єктивність наданої інформації, тому Максим Ігоревич вимушений був за захистом своїх прав звернутися до суду.
Суддею по даній справі було призначено Говоруху В.О.
Нагадаємо, що цей суддя виніс Голосному М.І. вирок про притягнення останнього до кримінальної відповідальності відповідно до ч. 1 ст. 125 Кримінального кодексу України (нанесення легких тілесних ушкоджень) у справі 7-ми річної давнини та відмовив у задоволенні позовних вимог про скасування незаконного рішення сільради щодо дострокового припинення повноважень як голови сільради, та поновлення Голосного М.І. на публічну працю.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України – в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, проте під час розгляду справи по суті відповідач в своїх усних запереченням не надав до суду належних та відповідних доказів правомірності свого рішення.
Більш того, Можна Л.І. заявила суду, що якщо правильне формулювання відповіді на інформаційний запит для позивача є принциповим – тоді вона не буде заперечувати проти надання такої відповіді. Проте, ця заява не була прийнята судом до уваги.
Також суд вчинив неправомірно, долучивши до матеріалів адміністративної справи від представника районної ради документи, які не стосуються даного спору. У зв’язку з цим, суд не надав належної оцінки саме оскаржуваному рішенню, ґрунтуючи свої основні доводи на документах, що були додатково залучені.
Таким чином, не зважаючи на аргументи наведені у позовній заяві та поясненнях позивача, які повно свідчать тому факту, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства – молодий суддя вкотре виніс завідомо неправдиве рішення, за яким: в задоволенні позовних вимог Голосного Максима Ігоревича до заступника начальника Петриківської районної ради Дніпропетровської області Можної Ліди Іванівни про визнання рішення посадової особи органу місцевого самоврядування незаконним – відмовити в повному обсязі.
Але, за словами Голосного М.І., до його планів входить принципово змінити свідомість та підхід до роботи місцевих посадовців, тому долати беззаконня та районне «панібратство» він планує у суді апеляційної інстанції.
На каждого судью в Украине власть имеет горы компромата, который в случае необходимости используется для устранения неугодных. Об этом в интервью «Хвилі» рассказал действующий судья одного из областных апелляционных судов Украины.
«Когда к власти пришли эти ребята (Янукович и компания – ред.) и начали работать, очень многим судьям они импонировали – они что называется «решали вопросы». Это не разнобой прежней власти, когда все между собой грызутся, мнения и «просьбы» меняются ежедневно, а в судах снимают пенки. С 2010 года судьи фактически стали утрачивать самостоятельность, но их деятельность стала скоординированной и упорядоченной. Тебе говорят, какие решения принимать, и ты знаешь, что тебе за это будет. Удобно всем. Не надо думать – механизм работает сам по себе, ты только успеваешь подставлять карман» – отметил собеседник «Хвилі».
«Но дальше все изменилось. Сравнить то, что было еще полтора года назад, и сегодня, невозможно. Сейчас судьям никто не платит – им просто говорят, какие решения принимать. И принять другое решение невозможно», – отметил он.
«На каждого судью горы компромата, ведь все они – в одной системе. И в нужном случае тебе могут вменять те самые дела, по которым эти ребята раньше и давали указания. Уж они лучше всех знают, ну по крайней мере не хуже самого судьи, где и в чем незаконность решений. То же самое с деньгами – рыльце у всех в пушку. Все прекрасно знают, кто что делал последние два года и сколько получал. Вот они, прелести «централизации». На крючке все», – резюмировал судья.