Один мільйон сімсот тисяч Єлизаветівці не потрібен – так за 5 хвилин вирішили депутати сільської ради на останній сесії.

У черзі денній першим стояло питання «Про внесення змін до бюджету сільської ради на 2011 рік на виконання Ухвали Дніпропетровського апеляційного суду від 27 жовтня 2011 року та виконавчого листа за №2А/0470/2063/11».

Головуюча на сесії секретар сільської ради та виконуюча обов’язки сільського голови Анна Олександрівна Дашівець пояснила присутнім депутатам та мешканцям села, чому треба розглянути це питання:

– 14.12.2011 надійшла Ухвала Дніпропетровського адміністративного апеляційного суду. Ми подавали апеляцію на рішення окружного суду. Ось відбувся суд і ми отримали його Ухвалу. «Апеляційну скаргу Єлизаветіської сільської ради на Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.04.2011 року Залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.04.2011 року залишити без змін». До сільради також надійшов Виконавчий лист, у якому сказано: «Адміністративний позов Петриківської райдержадміністрації до Єлізаветівської сільської ради про визнання дій неправомірними задовольнити частково». Тобто, у тій частині, де йдеться про не визначення коштів, що передаються до районного бюджету на утримання тих бюджетних установ, які задовольняють спільні інтереси територіальних громад району, а саме – заклади освіти, охорони здоров’я, культури, які фінансуються з районного бюджету. Далі – зобов’язати Єлизаветівську сільську раду розглянути питання на сесії та затвердити обсяг міжбюджетних трансфертів шляхом вилучення коштів до районного бюджету на утримання бюджетних установ, які задовольняють спільні інтереси територіальних громад району.

Ухвалу, Виконавчий лист та звернення голови райдержадміністрації розглянули на постійній бюджетній комісії і винесено на розгляд сесії.

Головний бухгалтер сільради Меленчук Світлана Анатоліївна свою «капітуляційну» доповідь розпочала з посилань на Конституцію України і ряд законів (Бюджетний кодекс, «Про місцеве самоврядування», про бюджет України на 2011 рік). Звучало, ніби оголошується вирок суду. Та емоції потонули у цифрах, які посипались далі. Можливо, депутатам було і зрозуміло, про що говорила Світлана Анатоліївна, адже кожен тримав у руках проекти рішення. А от присутні мешканці села не могли вхопити ниточку від бюджетного клубочка. Адже не кожен бухгалтер у суцільних КЕКВ з КФКВами, КВКВами та з кодами вкупі розбереться отак, на слух. Зрозумілими людям були тільки цифри та слово «мінус», проказане перед кожною цифрою. По останньому слові головного бухгалтера відразу запитання головуючої:

– Хто за цей проект? Прошу голосувати.

Майнуло п’ять секунд і з президії проголошують: «Одноголосно!». І без найменшої паузи – «переходимо до наступного питання».

– А чому не було обговорення цього проекту? – задав питання Максим Ігоревич Голосний. – Ви зачитали проект і відразу за нього проголосували.

Розуміючи, що не права, і з усіх сил намагаючись бути спокійною, Анна Дашівець пропонує підійти після сесії і вона відповість на всі запитання, бо зараз триває сесія. А щодо проголосованого, то на комісії депутати все обговорили…

Чи зрозуміли представники громади, за що саме щойно голосували депутати? Тільки плечима знизують. Тоді Голосний пояснює:

– Щойно швидко-швидко ваші депутати зруйнували економіку Єлизаветівки. Анатоліївно, скільки зараз віддали до бюджету району грошей нашої сільради?

– Мільйон сімсот тисяч гривень, – чують присутні у відповідь.

Реакцію людей – не передати: від «нічого собі!» до «будьте прокляті!».

Подальші події назвати роботою сесії дуже важко: головуюча ніби веде сесію, зачитує щось, навіть руки депутати підіймають, але водночас у залі народ в очі виказує депутатам, хто вони тепер для села. А депутати теж «вийшли усі із народу» (хоча й забули, як свідчить їхня поведінка), тож не мовчать у відповідь, але чомусь на сторонній погляд здається, що вони «відгавкуються». Більше Їм нічого не залишається. Гамір той і ті обличчя «народних обранців» і досі стоять перед очима. І невідступне питання: «ЧОМУ І ДЛЯ ЧОГО?»

ЧОМУ зрадили сільського голову, якого обирала громада, не депутати на сесії? Нехай він перестав подобатись (задовольняти, чи ще якесь слово доберіть) цим депутатам. Відсторонили! А що зробили поганого решта єлизаветівців?

ДЛЯ ЧОГО так покірно і навіть запопадливо за 5 хвилин забрали мільйон сімсот у громади і віддали на потреби району? Як то кажуть, не пошкодували, ні дітей, ні вбогих. У дитсадка за різними кодуваннями забрали майже 20 тисяч, за які мали придбати предмети довгострокового користування, робити ремонт, закупити постільну білизну, спецодяг, штори та занавіски і т.п. Де тепер брати ці кошти? Або дитсадок «обійдеться», як це не раз бувало раніше. Або ж у батьків проситимуть «добровільні внески»: хто грошима, хто фарбою чи ще чимось. У всій країні до цього привчили, а чим єлизаветівці кращі?

А про вбогих, так із видатків на соціальний захист відірвали 9 тисяч триста гривень. Теж комусь би трохи життя могла сільрада полегшити.

Віддати все

Що ж відбулося на сесії? Ухвала Дніпропетровського адміністративного апеляційного суду надійшла 14-го грудня (про це сказала Анна Дашівець). Ухвала залишає в силі рішення нижчої інстанції, окружного суду. У ній сказано: «Зобов’язати Єлизаветівську сільську раду розглянути питання на сесії та затвердити обсяг міжбюджетних трансфертів шляхом вилучення коштів до районного бюджету…». Розглянути! Не написано: віддати!? Суд не вказує суму. Він говорить, що ви не праві, бо не даєте зовсім. І не призначає саме 1 млн. 799 тисяч передати до районного бюджету. До того ж, будь-яке рішення можна опротестувати. 20 днів сільрада має для того, аби подати на касацію. А вийшло, вчора прийшла Ухвала, сьогодні вже гроші – на тарілочці.

Якби депутати вболівали за село, то хапались би за найменшу можливість затримати кошти в сільраді. Могли розглянути і не погодитись з вилученням, а подати чергову апеляцію до суду вищої інстанції. Без його рішення гроші були б певний час недоторканні. Село б жило далі з бюджетом.

На минулій сесії вже віддали до району 458 тисяч! Мало? Мабуть, для районних (а за ним – по вертикалі вище) апетитів малувато. Але єлизаветівці не зобов’язані нагодувати усіх голодних чиновників у Петриківському районі. Як дбаєш, так і маєш…

Чому ж депутати не розглянули, не обговорили при людях цей проект, а швиденько махнули руками «за!»? Чому не задали питання, хто готував цей проект рішення. Не можна бути впертими у своєму безумстві. Кому вони зробили погано? Тільки громадянам, чи Голосному? Собі ж також. Кінець року – у Єлизаветівці не вивозиться сміття. За що тепер придбати і встановити контейнери і баки? Куди нам своє сміття дівати? Посадки загиджувати? А дороги не треба асфальтувати? А світло по вулицях, не потрібне? На зупинках навіть немає. Прийняли рішення про збільшення допомоги на поховання, а з чого ж братимуть ті гроші? Ні з чого. Для чого ж затвердили?

Депутати повинні горіти за село. За його бюджет: «Оце наше село заробляє, нам треба на те і на те потрібне. А району – часточку. Доки село не засяє». Єлизаветівська сільрада в районі одна не дотаційні, для чого її розоряти? Дев’ять сільрад у Петриківському районі, і 8 стоять на колінах – жебракують. Для чого вам ще й 9-й жебрак? Дайте нам стати на ноги, дайте утворити комунальні підприємства, дайте громаді заробляти самій гроші, розвивати село! Тоді ми самі будемо ділитись з районом. Не вимагайте віддавати отак усе!

І сільські депутати взялися і допомогли голові райдержадміністрації, вдовольнили його запит. Або не відають, що чинять, у що зовсім важко повірити. Або це помста за проголошення референдуму з недовіри до них, який вирішила провести в Єлизаветівці на своєму зібранні громада. Їх завтра народ на референдумі позбавить депутатських повноважень, прибере геть таких своїх слуг-шкідників. А селу доведеться жити за цим рішенням, тобто виживати без грошей.

З якими очима депутати виходили із залу? Мало хто опустив додолу! А люди стояли біля виходу і прямо у ті очі кричали і ганили. Прості селяни звикли, що ними нехтують у високих кабінетах, що недосяжні у своїй пихатості та безсовісності майже всі народні депутати, припавши до годівниці з вивіскою «Верховна Рада». Але з народними навряд чи й доведеться колись отак от зустрітись. Але ж оці Наташі, Лариси, Петі-Васі, які тепер називаються депутатами їхньої сільради, зростали на очах сусідів-односельців. Як тепер не совісно буде вітатись і дивитись у ті очі? Хай тим, давно не народним, є що втрачати у разі непокори. А сільське ж депутатство ні зарплат, ні особливих пільг за своїм статусом не передбачає.

У чому ж причина такої зради? Вони перед виборами обіцяли людям зі своєї вулиці дбати про їхній добробут, радитись і поважати думку кожного. Зрештою, мабуть же складали депутатську присягу? Здається слушною думка Максима Голосного, нехай би наші депутати пішли у церкву і заприсяглися перед Богом служити людям і лише людям. Хоча, навряд чи насміляться такі обранці, як щойно голосували проти села, стати перед Богом. Але їм і так це не минеться. Бог бачить все. А ще – скільки негативу і народного гніву, що кара їх не мине. Якщо і вголос ніхто не проклинає, то тихцем багато. Коли не сьогодні, то зовсім скоро клястимуть, бо відчують, що значить в сільраді немає коштів. Це не бабця забобонна вигадала, життя ж дає наочні приклади. Адже ж покарані хворобами та іншими напастями вже деякі односельці, учорашні спритні «прихватизатори» громадського майна.

Не впевнені, що кожен є ковалем свого щастя. Але те, що халепу собі знаходить здебільшого кожен сам – доведено життям. Рішенням віддати з бюджету Єлизаветівки мільйон сімсот тисяч депутати сільради перетнули межу неповернення. Ще до цього у декого з них могла залишитись надія, що односельці повірять чи хоча б пожаліють-пробачать неувагу до них, прогинання перед районним начальством і ще інші «грішки», що пробачать по-людськи і залишать у списках депутатів.

Піднявши руки «за», проголосували проти громади. Провели широку чорну і жирну риску. По один бік залишились люди села. А на другому боці – вони, маленька жменька 15 осіб, дрібненьких душею, бо совість також поховали на своєму боці ганебної межі.

Ада Улянко